Abstract

В статті аналізується значення концепту чистоти в трансцендентальному дискурсі філософської думки і розкриваються його основні характеристики. Розглядається відношення між поняттями чистоти та пустоти в опозиції «форма–зміст», котра зазнає суттєвого перегляду в рамках трансцендентальної традиції. Деталізується аспект функціювання ідеї та поняття чистоти у трьох панівних концепціях трансценденталізму: філософських проектах Канта, Гуссерля та Дерріда, в кожному з яких чистота характеризує фундаментальні царини філософської проблематизації – відповідно, розуму, свідомості та мови. Показується, яку роль відіграє поняття чистоти як принципово предикативний концепт (і як синонім поняття трансцендентального) в реалізації парадигмального «зсуву», пов’язаного з антисубстантивістською орієнтацією трансцендентального мислення. Це призводить до зміни акцентів у філософському запитуванні з догматико-метафізичного «Що» на критично-трансцендентальне «Як». У статті визначаються різні способи тлумачення чистоти в трансцендентальному дискурсі: ейдетична чистота, чистота сингулярності, чистота структури та інтенційна чистота.