Abstract

У статті досліджуються форми і особливості виявлення ідеї свободи в теоретичному вимірі кантівського трансценденталізму. Аналізуючи ґрунтовні праці Л. У. Бека і М. Коля з проблеми свободи в кантівській філософії, в яких артикулюються проблеми множинності значень Кантового поняття свободи (Бек) та свободи емпіричного мислення (Коль), авторка звертає увагу на необхідність підважування жорсткої опозиції між царинами природи і свободи та можливість тлумачення в термінах свободи судженнєвої активності розсуду. Акцентується значущість концепту спонтанності як такої форми втілення ідеї свободи, що характеризується певною універсальністю через застосовність як до теоретичного, так і до практичного дискурсів. Встановлено важливість «методологічного повороту» у Кантовому тлумаченні проблеми свободи, який, деконструюючи онтологію «двох світів», дозволяє мислити елементи дистинкції «феноменальне / ноуменальне» як контекстуально зумовлені аспекти, а не відмінні онтологічні домени. Показано зв’язок між чинниками свободи і помилковості, розрізнено «позитивний» і «негативний» модуси свободи в рамках теоретичного мислення. В рамках теоретично-трансцендентального дискурсу виявлено апоретичний зв’язок свободи і зумовленості, встановлено його стосунок до базової апорії трансценденталізму: апріорної «вписаності» принципів іншості та відмінності до царини суб’єктивності, яка характеризується єдністю, автономністю, спонтанністю тощо.