Abstract

Мета. Мета даної статті – наголосити на недостатності редукціоністських тлумачень спадщини Декарта та акцентувати конститутивну значимість антропології у власному проекті мислителя. Методологія. Звертання до феноменології та герменевтики надає можливість осягнення ключових ідей мислителя як прояву його особистості. Недоліком усталених редукціоністських методологій є зосередженість на тлумаченні ідей Декарта як прояву детермінуючого впливу зовнішніх чинників. Новизна. Актуалізація істотності антропології в структурі філософського вчення Декарта базується на визнанні ключової значимості як антропологічної інтенції в попередній філософії, так і антропологічного проекту у власних текстах мислителя. На основі окреслених ідей оприявнюється недостатність усталених деантропологізованих тлумачень базової інтенції вчення Декарта. Висновки. Доведено, що антропологія, якою мала завершитися філософія Декарта, в умовах домінування редукціоністської настанови була витіснена деантропологізованим образом реальності. Осягнення автентичного образу філософії Декарта передбачає посилену увагу до антропологічної компоненти його онтології.