Abstract

У статті здійснюється історико-філософський розгляд контроверсійних підвалин комунікативних стратегій, де під контроверсіями розуміється принцип суперечності діалогу як такого, а під комунікативними стратегіями – діалог як «раціональна комунікація», тобто комунікація з наперед заданою метою. Показано зв’язок між морально-етичною настановою історичних періодів та принципом діалогу, притаманного цій добі. Виявлено, що принцип діалогу, запроваджений ще у добу Античності як спосіб знаходження порозуміння, знайшов своє продовження у диспутах середньовічних університетів та жанру діалогу доби Відродження. Водночас індивідуалізм доби Відродження, раціональна настанова Просвітництва та наукові дослідження Нового часу усталили суб’єкт-об’єктний принцип взаємин; відновлення принципу діалогу як засобу порозуміння, пов’язується, зокрема, із працями представників комунікативної філософії. Акцентується увага на значущості критичного мислення та безперервної освіти як засобу подолання маніпулятивних впливів, зокрема у ситуації названою «добою постправди», що актуалізує дане дослідження.