Abstract

Загальновідомо, що політика є концентрованою економікою. Згідно парадигмі Макіавеллі, наука про владу звернена не до тих, хто думає про народне благо, а до тих, хто бачить у владі засіб отримання вигод і привілеїв, що часто підтверджується на практиці. У кого в руках концентруються економічні ресурси, той і керує політичними процесами. Інакше кажучи, гроші правлять світом. Коли інші методи виявляються неефективними, як крайні методи використовується війна. Але так звані «гарячі» війни вимагають величезних людських і матеріальних витрат, що призводять до підняття патріотичного духу у того народу, проти якого ведуться військові дії і викликають масовий спротив. Інша справа «холодна» або інформаційна війна, коли знищуваний народ з радістю вітає завойовника, і сам себе знищує. Як зброя у цій війні використовуються різні форми пропаганди і дезінформації; напівправда, що гірше відвертої брехні; псевдонаука, яка маскується під науку, софістика як умисне застосування помилкових доводів, навмисне помилкове міркування, формально здається правильним. Адже використання неадекватної інформації призводить до неадекватної практиці.Концепція інформаційних воєн базується на тому, що, по-перше майбутнє нам невідомо, і, по-друге, немає ніякої об'єктивної політичної істини. З допомогою маніпулювання інформацією будь-яка точка зору вигідна меншості може бути нав'язана більшості. Демократичні вибори з'являються тоді, коли є ілюзія того, що шанси гравців рівні, умови гри – суворі і ясні, а судді неупереджені. Однак дуже часто зустрічаються питання, які люди взагалі не згодні вирішувати більшістю голосів. Таким чином в результаті маніпулювання інформацією в сучасному суспільстві знижується роль раціональних критеріїв. Новітньою політичною історією рухають не стільки раціональні детермінанти, скільки корпоративні і особисті пристрасті