У статті досліджено принципово важливу для сучасної філософії ідею про сутнісний зв’язок справедливості, визнання та ідентичності.Доведено, що справедливість соціальних взаємин зумовлена не так способом розподілу матеріальних благ, як процесами суспільного та індивідуального визнання. Із цієї точки зору, яку обстоюють Ю.Габермас, А.Гонет, Ч.Тейлор, З.Форс, випливає, що саме люди,яким властива гідність, можуть стати не лише об’єктами, а й суб’єктами справедливості, тобто громадянами. Завдяки подоланнюполітичного патерналізму та існуванню індивіда як суб’єкта політичної дії відбувається глибинне переакцентування ідентичності із завузького поля міжособистісного спілкування і формування (...) нової, заснованої на людській гідності та чесності, моделі соціальної справедливості та постконвенційної ідентичності. Таким чином, автор доходить висновку, що саме визнання є тією найширшою нормативною категорією, яка обіймає і справедливість, і ідентичність, а їх економічні і культурно-символічні виміри мають бути пов’язані між собою. У такий спосіб можна вибудувати адекватну сьогоденню справедливу теорію ідентичності, а також уникнути репресивного комунітаризму, який акцентує увагу на цінностях своєї спільноти та нехтує можливістю для кожного індивіда бути рівноправним учасником соціального простору загалом. (shrink)

У статті досліджується трансформація сучасної філософії справедливості від пошуку основних принципів соціальної справедливості до формулювання її основного питання. Встановлено, що в умовах кризового суспільства не лише справедливість, а й сучасне буття загалом, мають розглядатися критично і контекстуально: наші уявлення мусять виводитися не апріорним шляхом, а реконструюватися як умови можливості відтворення справедливого соціального буття. Доведено, що подоланню переважно нормативістської спрямованості сучасної теорії справедливості послужили праці А.Гонета, Р.Форста, Н. Фрайзер, А.Сена, які наблизили осмислення соціальної справедливості до сутнісного суспільного аналізу. Критичне осмислення в (...) сучасній політичній філософії процедурно-розподільної моделі справедливості призвело до утворення її нового образу, який зважає на відсутні в теорії Дж.Ролза проблеми влади, відповідальності, визнання, людської гідності. У статті з’ясовано, що в дослідженні проблеми розподілу cуспільних благ необхідно акцентувати увагу на його політичній складовій, що й дозволить зрозуміти справжній сенс і основні завдання соціальної справедливості. Обгрунтовується теза про те, що за межами осмислення владних, політичних вимірів соціальної справедливості люди перетворюються із суб’єктів справедливості на її об’єкти. Проаналізовано «конструктивістську теорію справедливості» Р.Форста, а також доведено, що для розуміння проблеми соціальної справедливості плідною може стати теорія Д.Норта, яка спрямована на аналіз умов можливості переходу від доіндустріального до сучасного, постіндустріального соціального «порядку вільного доступу». (shrink)

This article investigates one of the major problems of modern political philosophy – the problem of justice in its fundamentally important methodological measurement in the Context of Ukraine. It’s consistently shown that justice belongs to a prominent place among the moral and social values: particularly its people owe to each other, because it is the scale, which measured freedom, equality and human rights.For this purpose it is analyzed the relationship and difference of methodological changes in grasping the concept of justice (...) in the works of K-O-Apel, J.Habermas, O.Höffe, R.Forst. It was found that Habermas interprets a new essence of solidarity and justice as normative principles of a democratic state where the requirement of respect for the dignity of each based on the acceptance of the inviolability of his body, life and property. It is proved that O.Höffe draws attention to the need of fundamental changes in the understanding of social justice, emphasizing the pre-modern, paternalistic sense of distributive models. Іn the writings of R.Frost social justice gain a political dimension, just as political or social relationship can exist only in case of their full justification, respect for human dignity. In the latest theories of justice is said that the victim of injustice is firstly the one who is ignored both in the process of manufacturing and distribution of public goods. To conclude: only the justice of exchange permits us to solve the immediate, practical dilemma: should one hand over a part of one’s freedom to social, state, authoritative structures, or be independent of them and be unable to resort to their assistance in case of emergency. People, perforce, mutually abandon part of their freedom as legal agents in order to enjoy their right for freedom. If this abandonment is universal, such exchange may be considered just. By insisting that everything individual is also social because it requires and is embedded into social context, R.Forst presents intersubjectivity as a fundamental dimension of human existence that shows itself in our ability to self-determination, i.e. freedom, but within the limits of human community. Also his point is that our obligations are no less rooted in our existence than our rights, and law has no priority over good and depends on moral good as a defining factor of justice. (shrink)

Автор статті виходить з того, що саме пошуки засад справедливого рівного розподілу актуалізує питання про особливу роль рівності та її межі в царині справедливості, які й стали предметом особливої уваги відомого німецького філософа Ш.Ґосепата. Аналіз основних засад та принципів його політичної антропології свідчить про те, що осмислення справедливості як важливої засади моралі і права, Ґосепат розпочинає з дослідження проблеми людської гідності та можливості обгрунтування соціальних прав людини за допомогою принципу справедливості соціального розподілу. У статті виокремлено також сенс тлумачення Ґосепатом, у (...) межах його філософського концепту соціальної справедливості, людської автономії та доведено, що запропонований ним принцип справедливого розподілу суспільних благ випливає з моралі рівної поваги. В означеному контексті наголошується на важливості опертя політичної антропології та філософії Ґозепата на твори Ю.Габермаса, Р.Дворкіна, Е.Туґендгата, Р.Форста, які послідовно розгортають принципи рівної поваги до людської гідності. У статті зроблено висновок про те, що Ґосепат, постулюючи розподільну концепцію соціальної справедливості, залишає поза увагою перше питання справедливості – питання про витоки несправедливих соціальних відносин. Адже гідність людини порушується тоді, коли людина лише отримує свою, призначену зверху, частку справедливості, а не самостійно творить її. (shrink)