Abstract

У статті досліджуються конститутивні пункти середньовічного міста, елементи онтологічної сутності цього феномену. Відправною сутністю середньовічного міста є його трансцендентна спрямованість, яка затверджує уявлені образи порядку, що втілюються в раціонально-правову цілісність та спадковість міського життя. Процес смислоутворення середньовічного міста має своє підґрунтя в біблійних образах, богословських екзегезах та архетипних діях - утворення завдяки колективній клятві асоціації рівних, що скеровують своє співжиття до досягнення релігійного ідеалу. Цей формоутворюючий процес мав задачу позбавитись status naturae і через громадське служіння, бездоганне виконання законів і доброчесність наблизитися до status gratiae - земного стану духовної свободи та вдосконалення. Досвід формування міста в середні віки відроджує ідею античного поліса, його ключову відзнаку - раціонально-правову впорядкованість, що виявляється в евдомонічній формі життя.