Abstract

Колективні емоційні стани раніше досліджували переважно як чинники соціальної аномії, тоді як соціальну норму асоціювали переважно з втіленням понять у соціальні норми. Цей підхід останні роки зазнає суттєвих коректив: українські та закордонні дослідники розглядають колективні емоційні стани як соціальну норму і постійну основу для досягнення стійкого раціонального консенсуса. Більше того, дослідники вже не стільки протиставляють емоції з інтелектом, скільки виявляють все більше взаємозв’язків і взаємозалежностей між ними. Це змінює уявлення про сутність легітимації та статус мотивації у перебігу соціальних процесів. Мотивація постає не стільки як надто мінлива суб’єктивна психологічна характеристика, скільки як постійна колективна характеристика соціальних спільнот. Мотивація зумовлює соціальну ідентичність через постійне спрямування людей як членів соціальних спільнот до досягнення певних спільних бажаних цілей. Легітимація також постає як процес постійного визнання людьми одне одного під час встановлення спільно визнаних соціальних норм. У такому визнанні колективні емоції відіграють вирішальну роль. Біологічні основи емоційної поведінки людей не так редукують їхню поведінку до біологічних чинників, скільки емоції сприяють сублімації цих біологічних чинників до соціально прийнятних цілей. Емоційна основа утвердження національної ідентичності має свої негативні і свої позитивні сторони: якщо негативний вплив емоцій може викликати загострення радикального націоналізму, то позитивний вплив емоцій сприяє згуртуванню нації у ситуації екзистенційних викликів – таких як війна. Легітимація справедливої війни є одним із головних завдань спрямування колективних емоцій, зокрема праведного гніву, на мотивацію до соціальної мобілізації нації до спротиву збройній зовнішній агресії.