Abstract

Ґустав Дройзен запропонував розуміння як метод історії. Макс Вебер аналізував роль такого виду каузального пояснення, як твердження умовного способу або контрфактичності. Обидва дослідники мали спільний інтерес до розуміння та пояснення. Утім, пояснення за Дройзеном визначалося як метод природознавства та не мало застосунку в історії, а розуміння Вебера було зосереджено на соціальній реальності, а не історичній. Однак саме ідею контрфактичностей Вебера, що здійснюють зміну (difference-making), було витлумачено як визначальну для історичних контрфактичностей. У статті визначено специфіку розуміння та контрфактичностей у цих двох методологіях, розглянуто, наскільки їхні погляди сумісні та чи є суміщення розуміння та контрфактичностей корисним для історичного дослідження. Для досягнення цієї мети автор реконструює погляди Ґустава Дройзена щодо розуміння у першій частині статті. Розуміння тут є методом, що дає змогу сприймати віддалені у часі події як сучасні за посередництва історичного матеріалу та критики. У другій частині розглянуто традиції контрфактичностей аналітичних філософів (від Родеріка Чизголма та Нельсона Ґудмана до Джуліана Риса) та Макса Вебера. Контрфактичності є твердженнями умовного способу, що суперечать наявним історичним фактам, змінюють або прибирають причини певних подій, щоб у такий спосіб продемонструвати значущість цих причин для історичних подій мірою того, наскільки контрфактичні причини змінюють події. У третій частині автор доводить сумісність контрфактичностей і розуміння, демонструючи корисність сполучення методологій для історичного дослідження. Центральний аргумент щодо корисності цього сполучення полягає у такому: контрфактичності вказують на причини та головних діячів історичних подій; знання про діячів сприяє кращому розумінню їхніх особистостей; це розуміння допомагає відстежити ще більше контрфактичних можливостей, які можуть виявити нові причини, поглибивши наше бачення історії.