A sharp distinction between the notions of explanation and understanding is more than relevant for contemporary philosophy. However, it is difficult to understand the current state and prospects of this terminological distinction without considering its origins. The author finds such origins in the field of philosophy and methodology of science of the nineteenth century. One cannot grasp the meaning of explanation and understanding in philosophy without considering the ordinary meanings since both notions are also actively used in the ordinary language. (...) Hence, this paper has a twofold aim. Firstly, it investigates the meaning of explanation and understanding in everyday use. Secondly, it considers the origin of the distinction between the notions in philosophy. It is proven that the origin of the explanation in philosophy can be seen in Auguste Comte’s philosophy of science, namely in the first volume of The Course in Positive Philosophy published in 1830. There Comte introduces the notion of explanation in the context of the law of three stages, as well as the notion of positive explanation which makes positive knowledge or science different from the previous stages of knowledge. As for the origin of understanding in philosophy, it is found in Droysen’s philosophy of history, namely in The Outline of the Principles of History, where Droysen makes a distinction between understanding, which is used in history, and explanation that was discussed by Comte. Consequently, explanation and understanding, after being introduced to philosophy by Comte and Droysen, become the central notions of Dilthey’s well-known methodological distinction between natural sciences and humanities. Manuscript received 16.02.2020. (shrink)

Understanding and explanation are usually considered in the context of continental philosophy in Ukraine, based on Wilhelm Dilthey’s distinction between understanding and explanation as the opposite methods for humanities and natural science respectively as well as relying heavily on hermeneutical philosophy of Martin Heidegger and Hans-Georg Gadamer when it comes to understanding. However, this is not an exclusive feature of continental philosophy, and this article aims to show that the terms are actively used in English-speaking philosophy. This is done by (...) focusing on philosophy of history and philosophy of science which are the areas that actively use such terms. Considering the number of works within these areas helps to outline the general situation in the English-speaking philosophy and demonstrates that the opposition of explanation and understanding is quite artificial now. The first part of the article regards the two-sidedness of the English-speaking philosophy of history, which means that history seeks to be both science and art. The second part of the article analyses understanding and explanation as they are used in philosophy of science. Particularly, it has been shown that such a classic of analytical philosophy as Georg von Wright considered understanding of the humanities to be a continuation of a teleological explanation as well as explanation within natural science to be a different type of explanation: a causal one. It is also shown that a contemporary researcher Kareem Khalifa introduces an important term ‘explanatory understanding’ which appears in the case of a correct scientific explanation within natural science. Based on the materials involved, the author of the article demonstrates that both areas of contemporary English-language philosophy view explanation and understanding not as antipodes but as co-dependent notions.Manuscript received 10.08.2020. (shrink)

Пояснення і розуміння традиційно вважають методами, які властиві різним галузям наукового пізнання – природознавству та гуманітаристиці відповідно. Натомість у межах цієї статті обидва – пояснення і розуміння – розглянуто як методи гуманітарного пізнання. А саме, звернуто увагу на функціонування пояснення і розуміння як в історії загалом, так і в рамках такого специфічного різновиду історичного пізнання, як біографія. Звернення до біографічного виміру допомагає унаочнити специфіку пояснення і розуміння та розширити уявлення щодо їх застосування в гуманітарних науках. У першій частині статті автор (...) аналізує функціонування пояснення і розуміння в історичному пізнанні загалом. Зокрема, розглянуто каузальне пояснення (пояснювальний нарис за Карлом Гемпелем) та раціональне пояснення (історія ідей за Марком Бевіром), а також розглянуто, як вони співвідносяться із герменевтичними уявленнями щодо розуміння. У другій частині статті висвітлено, як функціонує пояснення і розуміння в біографічних дослідженнях. Проаналізовано біографічне розуміння за Тільманом Габермасом та Неше Гатібоглу, а також випадки каузального та раціонального пояснення у біографічних розвідках. Зокрема показано, що каузальне пояснення не є самостійним поняттям, хоча його й наводять у біографії як пояснювальний нарис. Зауважено, що раціональне пояснення також використовують у біографічних реконструкціях із метою прояснення впливу конкретних подій на переконання особистостей. Аналізуючи залучені матеріали, автор статті демонструє своєрідність пояснення і розуміння в біографії порівняно з їх застосуванням в історичному пізнанні загалом. (shrink)

Ґустав Дройзен запропонував розуміння як метод історії. Макс Вебер аналізував роль такого виду каузального пояснення, як твердження умовного способу або контрфактичності. Обидва дослідники мали спільний інтерес до розуміння та пояснення. Утім, пояснення за Дройзеном визначалося як метод природознавства та не мало застосунку в історії, а розуміння Вебера було зосереджено на соціальній реальності, а не історичній. Однак саме ідею контрфактичностей Вебера, що здійснюють зміну (difference-making), було витлумачено як визначальну для історичних контрфактичностей. У статті визначено специфіку розуміння та контрфактичностей у цих двох (...) методологіях, розглянуто, наскільки їхні погляди сумісні та чи є суміщення розуміння та контрфактичностей корисним для історичного дослідження. Для досягнення цієї мети автор реконструює погляди Ґустава Дройзена щодо розуміння у першій частині статті. Розуміння тут є методом, що дає змогу сприймати віддалені у часі події як сучасні за посередництва історичного матеріалу та критики. У другій частині розглянуто традиції контрфактичностей аналітичних філософів (від Родеріка Чизголма та Нельсона Ґудмана до Джуліана Риса) та Макса Вебера. Контрфактичності є твердженнями умовного способу, що суперечать наявним історичним фактам, змінюють або прибирають причини певних подій, щоб у такий спосіб продемонструвати значущість цих причин для історичних подій мірою того, наскільки контрфактичні причини змінюють події. У третій частині автор доводить сумісність контрфактичностей і розуміння, демонструючи корисність сполучення методологій для історичного дослідження. Центральний аргумент щодо корисності цього сполучення полягає у такому: контрфактичності вказують на причини та головних діячів історичних подій; знання про діячів сприяє кращому розумінню їхніх особистостей; це розуміння допомагає відстежити ще більше контрфактичних можливостей, які можуть виявити нові причини, поглибивши наше бачення історії. (shrink)