Abstract

В статті аналізуються ключові питання теології сучасного грецького богослова Хрисостомоса Стамуліса. Акцентуючи увагу на необхідності розвитку православної думки та чіткого визначення її місця та ролі в сучасному світі, богослов порушує проблеми, які є певним табу не лише для православ’я, але і для християнства в цілому. Проблема співвідношення любові Еросу та любові Агапі набуває у теолога нового тлумачення, яке розкриває і нові горизонти для створення новітньої християнської антропології. В цьому контексті, розкривається погляд теолога на взаємозв’язок ключових антропологічних категорій християнства – віри, любові та свободи. Порушення їхньої взаємодії породжує викривлене втілення означених якостей, що з необхідністю призводить до деградації як суспільства, так і людини. Богослов наголошує на тому, що нездатність Церкви протягом тисячоліть сміливо порушувати питання про природу Еросу та відвести йому гідне місце у природі втілення обмежує Церкву і розуміння Христа. Сучасна теологічна думка повинна реагувати на проблеми, які постають надто гостро в суспільстві, не зважаючи на те, що для православ’я вони можуть бути складним викликом. Здатність теології реагувати на них, породжує теологію «високого ризику» яка має рішучість критично осмислювати ідеали минулого, не претендуючи на повне скасування загальноприйнятих істин, піддавати переосмисленню деякі аспекти із них. Переосмислюючи місце та роль плоті в духовності людини автор формує новий напрям православної думки – теологію Слова Плоті, яка базується на формуванні культури втілення. Теологія культури, для Стамуліса, не може не говорити про культуру плоті, оскільки остання, через Особу Втіленого, являється проявом усіх аспектів життя людини та в християнському контексті є продовженням творіння. В антропологічному контексті Любові прийняття людського тіла означає повне розкриття Особистості та її творчого духу, усвідомлену та справедливу оцінку ролі та місця любові Еросу. Порушуючи питання любові, сексуальності, бажання і задоволення теолог вказує на те, що вони мають не лише антропологічну природу, а є цілісним виявом сутності церковного тіла. Відтак, інкримінування Еросу православними богословами вказує на нелюдське суспільство, повне заперечень і звинувачень в людській екзистенційній самосвідомості. Богослов звертає увагу на необхідність богословського дискурсу в XXI століття в контексті формування новітньої антропології, в аспекті розкриття її повноти, який був втрачений при абсолютизації теології.