Abstract

Сучасну культуру часто іменують як пострелігійну. Можна припустити, що саме через відхід з історичної авансцени на периферію існування релігійної сфери спектр проблем духовного плану стабільно, лавиноподібно обрушується на індивідуальне буття людини у світі, посилює відчуття кризовості, безвиході, які тотально пронизують її життя. Внаслідок цього формується сучасний тип особистості з межовою свідомістю, який зберігає «в собі» буття у всіх його суперечностях, балансуючий на межі духовних розломів. Остаточне руйнування духовних основ поступово призводить до вироблення відповідної соціокультурної ситуації екзистенційної стратегії життя поза смисложиттєвими та ціннісними орієнтирами. Феномени релігійного змісту як «носії», транслятори відповідних їм ідей, ідеалів та цінностей на всіх етапах історії «знімали» такого роду напруження, трагічне світовідчуття сучасних їм часів, яке тотально пронизує мікрорівень їхнього буття. Кожна наступна епоха перебувала в пошуці свого шляху у вирішенні зазначених проблем духовного спрямування, які зберігали актуальність і нескінченну відкритість на всіх етапах історіогенезу. Саме тому, на нашу думку, виникає необхідність актуалізації, комплексного, філософського осмислення базисних ідей означеного рівня, на основі яких історично встановлювалися ціннісні орієнтири цивілізованих співтовариств, втілені у форму тієї чи іншої духовної традиції.