Abstract

В статті досліджується ґенеза мислення в новоєвропейському періоді розвитку філософії і науки. Показано, що завдяки включенню науки в реалії практичного життя починають вибудовуватися моделі соціальної поведінки індивідів, активізуються пізнавальні процеси, завдяки яким перетворюються форми людського існування та діяльності. Зазначається, що культура постає як система, яка породжує смисли, без яких будь-яке знання є аморфним і несуттєвим для реалізації потреб людини і суспільства. Альтернативний і, разом з тим, взаємопов’язаний процес становлення науки і культури є умовою формування новоєвропейського мислення, де здійснюється звільнення індивідуального мислення від влади та впливу трансцендентної свідомості і традиційного світогляду.