У статті докладно аналізується Аристофанів міф про андрогінів, відображений у «Бенкеті» Платона. Наголошується, що комічність природи любові полягає в тому, що пошук другої половинки в кожного неповторний, сповнений парадоксальністю, неоднозначністю, невідповідністю, а також тим, що віднаходження предмету любові супроводжується як радісними, так і сумними моментами. Трагічність любові у даному міфі [Symp.192d-e] визначається унікальністю предмету любові та зустрічі з ним; конечністю дискурсу любові; роллю та значенням розлуки і вірності в любові.

У статті аналізується культурно-історичні фактори появи вчення про двох Афродіт у промові Павсанія. Для більш детального дослідження виділяється два основних аспекта даного вчення, а саме – етичний та естетичний. Етичний аспект полягає в тому, що вводиться тема чесноти щодо любові. Встановлюється дихотомія між «благородним» і «поганим» типами любові. Естетичний контекст даного вчення Павсанія полягає у тому, що люди можуть йти шляхом любові як від прекрасного до потворного, так і від потворного та прекрасного.

У статті на основі збережених фрагментів праць античних скептиків та епікурейців аналізується їхній погляд на любов. Автор доводить, що дані філософські школи мають як спільні, так і відмітні риси щодо їх розуміння природи любові, її праксеології, значення у людському житті.