У статті виокремлено два підходи до визначення лінгвістичних умов появи і функціонування міфу. За першого підходу припускають, що міф є проявом несвідомого (М. Мюллер) або свідомого (Е. Кассирер, Р. Барт) викривлення мови. Міф є неусувним, адже неусувною є мовна презентація фактів світу, яка не буває досконалою. На думку прихильників свідомої міфологізації мови, ці викривлення здійснюються задля політичного впливу. На філософію покладається завдання протистояти такому викривленню, а отже, і міфотворчості загалом. Цей підхід видається спрощеним, оскільки міф тут ототожнюється з лінгвістичною формою (...) його поширення, редукується до аналізу спотворень мовної презентації. При цьому втрачаються психологічні і гносеологічні передумови міфу, його унікальний статус у житті спільнот. Умови для розроблення другого підходу виникають через критику класичної раціональності низкою впливових мислителів, що підважили віру в ексклюзивну здатність дискурсивної мови презентувати істину (Ф. Ніцше, Л. Вітґенштайн, М. Гайдеґґер). Згідно з другим підходом, міф зароджується і продовжує існування через неспроможність логосу презентувати деякі важливі аспекти реальності, передовсім її екзистенційний вимір (П. Тілліх, Г. Блюменберґ, Л. Гатаб, К. Морґан). В такому разі міф і логос стають альтернативними та водночас тісно пов’язаними лінгвістичними способами презентувати істину. Логос (мова науки) презентує передовсім абстрактні каузальні зв’язки сутностей. Водночас міфічні оповіді краще за науку здатні презентувати таємниці походження і існування, створювати ціннісну ієрархію для спільнот. (shrink)

Статтю присвячено формуванню ґрунтовної альтернативи просвітницьким та позитивістським стереотипам стосовно історичного та антропологічного статусу міфу. З цією метою розглянуто низку показових сюжетів з історії філософської думки ХІХ – ХХ ст., що дають змогу поглянути на міф як на невід’ємну частину людської розумності. Автор припускає, що реабілітація міфу є частиною загального інклюзивного процесу, що триває у філософії новітніх часів і передбачає істотне розширення меж того, що можна вважати розумним. Базу дослідження склали ідеї таких впливових мислителів та дослідників міфу, як Фридрих Шеллінґ, (...) Макс Мюллер, Ернст Кассирер, Сьюзен Ланґер та Ганс Блюменберґ. Продемонстровано важливість лінгвістичного повороту у дослідженні міфу, здійсненого М. Мюллером, і показано, що його ідея про міф як «хворобу мови» має глибокі перетини із переосмисленням суті та призначення філософії, ініційованим Людвіґом Вітґенштайном та представниками Віденського кола. Показано, що запроваджене Е. Кассирером та його послідовницею С. Ланґер доповнення лінгвістичного виміру антропологічним і розгляд міфу як самодостатньої символічної форми веде до відмови від протиставлення міфологічного та раціонального мислення та сприяє розумінню тісного зв’язку між міфом і мовою. Незважаючи на те, що Е. Кассирер будував свою філософію символічних форм, у цілому залишаючись у межах традиції трансцендентального ідеалізму, а С. Ланґер ідеалізм відкидає, у питанні щодо міфу вони доходять схожих висновків. Із опорою на праці Г. Блюменберґа та інших дослідників продемонстровано, що реабілітація міфу і включення його у межі раціонального тісно пов’язані реабілітацією метафори як іншої форми недискурсивного виразу. Показано, що визнання міфу як неусувної частини світосприйняття сприяє глибшому розумінню природи людського мислення. (shrink)

The article explores the ways to solve the problem of the lack of a common interdisciplinary definition of myth at the beginning of the 21st century. The problem was actualized in the 20th century after the development of new theories that reject the enlightening stereotypes of archaic nature of myth, and instead develop the ideas about the existence of modern mythology, the inability to escape from myth and its active participation in the formation of the current worldview. A number of (...) contemporary researchers have been attempting to evade a common ultimate definition of myth in favour of forming a productive, inclusive discourse. So, there are attempts to refrain from defining myth at all, to elaborate a compromise definition, to define not a myth but a “work on myth”, to evolve a detailed but flexible definition that is open to adjustments. These investigations ground an interdisciplinary theoretical foundation that can be used for further studies of the mythic phenomena in each individual perspective, without neglecting the achievements of various discourses. It is also noticed that a common feature of contemporary efforts to define a myth is an observation that we always deal with a myth not as an isolated story but simultaneously with the diversity of its plots and manifestations. The studies focus on its multiplicity, variability, modifiability through time. The other important side of myth is significance that it produces for both universal and specific aspects of the life of social groups. If the narrative stops producing significance, it loses its mythic status and transforms into the products of the mythology of other epochs. Article received 27.08.2019. (shrink)