The codification of language has both its advantages and disadvantages, both its prospects and its limitations. It is possible to determine this not from linguistic, but from meta-scientific, namely philosophical positions. At the heart of the codification procedure is the creation of specialized dictionaries based on a particular national language. The language of science is also always built on the basis of a certain national language — even if this language later serves as the language of international scientific communication (for (...) example, English). At the same time, codification of the language of science should reproduce the most significant resources of natural language as a symbolic system, as well as develop the institutional potential of science based on the capabilities of language as an institution. The codification of language of science should perform three main functions: descriptive-classification, system-legitimation and projective-predictive. The language of science is the embodiment of the symbolic universe studied by social phe- nomenologists Peter Berger and Thomas Luckmann, and at the same time must correspond to the four main functions of the system of action, which were distinguished by Talcott Parsons. Codification is a relentless process that reflects and stimulates the development of language as a symbolic system, the meaning of which is set by specific language practices. The language of science is a set of all language practices of scientists in various fields, these practices must be harmonized through the codification of the language of science, while they constantly stimulate the renewal of codification of the language of science. It should be done through the creation of new practices and new scientific objects — and through the extrapolation of the application of existing terminology to new scientific fields as well. (shrink)

Актуалізується проблематика дегуманізаційних впливів глобального соціально-турбулентного простору на такі традиційні форми суспільної життєдіяльності, як освіта, політика, влада. Відзначається необхідність формування нових світоглядно-аксіологічних концептів у системі поглядів молоді, що виховується і формується з особистісної точки зору в середовищі нестабільності, відсутності моральної бази та етичних орієнтирів, постійної зміни сутнісних елементів життєтворчості. Доводиться, що лише потужна смисло-ціннісна основа нової парадигми гуманізації освіти і політики спроможна до уповільнення та протидії негативним тенденціям соціально-турбулентного простору. Підсумовується, що сучасні концепції гуманізації освіти, науки, політики, влади суспільства відповідають (...) оновленій версії гуманізму – постгуманізму, яка вводить у сферу науково раціонального пошуку поряд з людиною суспільство і природу. Ці концепції трансформуються у концептуальні підходи до формування гуманістичної парадигми XXI ст. Під впливом постнекласичної науки та тенденцій постіндустріалізму вона ґрунтується на розумінні людини засобами науки, використовує апробовані досвідом знання й покладається на можливості логічної рефлексії, орієнтує на розгляд наукових досягнень крізь призму людини, в контексті становлення технологічно зручного для людини світу. Під впливом феноменології, екзистенціалізму й гуманістичної психології вона розглядає світ як автономний, цілісний і самодостатній, що здатний вільно детермінувати людську діяльність, й одночасно підкорений загальнолюдським цінностям. (shrink)