Abstract

Характерна особливість того внеску, що його здійснив теолог-домініканець Ів Конґар у католицьку думку ХХ ст., полягає у виразній екуменічній відкритості дослідника, у його богословській інклюзивності, турботі про буття Церкви в модерному світі та пророчому реформаторському пафосі, які були вповні органічно поєднані зі знанням і поціновуванням з боку Конґара найглибших, найцінніших шарів древньохристиянської традиції часів нерозділеної Церкви. В основу даної статті покладено детальний огляд трьох засадничих трактатів І. Конґара, у яких теолог докладно розгортає свою екуменічно орієнтовану програму здійснення ефективних і заразом безпечних реформ у Церкві: «Роз’єднані християни», «Справжня й хибна реформа в Церкві» та двотомна праця «Традиція і традиції». Актуальність даної розвідки для українського релігійного поля зумовлена численними кризовими явищами в житті сучасних традиційних християнських деномінацій, їхніми почасти невиразними формами самоосмислення й самопрезентації, непереконливою риторикою у комунікації з наскрізно секулярним світом, а також не завжди вдалими й ефективними способами горизонтальної мережевої взаємодії з новопосталим громадянським суспільством України. Відтак, дане дослідження може стати посутньою спробою популяризації й унаочнення одного з найбільш амбітних, всеосяжних і, зрештою, вдалих реноваційних церковних проектів ХХ ст., який може бути покладений в основу процесу формування оновленої богословської ментальності сучасних українських християнських спільнот.