Abstract

У статті розглядаються особливості взаємозв’язку екзистенціалізму, феноменології, герменевтики та християнської думки в поглядах Мерольда Вестфаля. Аналізується проблема сприйняття американським феноменологом Бога, звільненого від ланцюгів онто-теологічного розуміння, перейнята і переосмислена ним із праць Мартіна Гайдеґґера. Досліджується специфіка тлумачення та застосування М. Вестфалем ідей Аврелія Августина, Іммануїла Канта, Сьорена К’єркеґора, Фрідріха Ніцше, використана для «аргументації постмодерністської віри» та інтерпретації «постмодерністської самості». Простежується еволюція поглядів М. Вестфаля від екзистенціальної феноменології релігії до «радикальної герменевтики», побудованої на «герменевтиці скінченності» та «герменевтиці підозри», які уможливлюють «позитивний постмодернізм» та модернізацію християнства, віднаходження справжньої віри.