Abstract

У статті проаналізовано актуальні маркери екологічної культури мусульманського світу в аспекті її коранічних першоджерел та практичної втіленості в соціальному житті ісламських спільнот. Авторка експлікує низку висвітлених у Корані смислових акцентів, пов’язаних з усвідомленням сакральних джерел природи та обов’язку благоговійного ставлення до неї. Береться до уваги й поетизація теми природи в Корані. Констатуючи екологічні ризики та проблеми, зумовлені масштабною технологізацією та глобалізацією, дослідниця на прикладі ісламу презентує можливості релігійних учень надавати світоглядно-ціннісні орієнтири осмислення цих ризиків і проблем та долучатися до пошуку шляхів їх розв’язання. Зокрема, внутрішня естетизованість релігійного світобачення теж певною мірою може служити чинником екологічного збалансування ставлення до світу. Дослідження перебуває на міждисциплінарній межі таких галузей, як релігієзнавство, етика, глобалістика, соціальна філософія.