Abstract

Сучасний стан досліджень культури, незважаючи на різноманітність різних підходів і методів їх здійснення, характеризується пріоритетом комунікативної складової як методологічного базису, на якому може бути створена методологія, адекватна нинішньому рівню культури. Однак спроби побудови такої методології не завершились успіхом і не було накопичено необхідного феноменологічного знання з конкретних галузей культури, з одного боку, а з іншого, – не вистачало розробок з методології досліджень у гуманітарних науках. Найбільш розвиненими з цього погляду виявилися науки, які утворилися на стику лінгвістики і філософії. Це – філософія гуманітарних знань, герменевтика і сама лінгвістика. Аналіз методологічного потенціалу даних наук дає не тільки розуміння ролі комунікативної складової в дослідженні культури, але й можливість сформулювати конкретні вимоги до методолога, роль якого вже не обмежується методологічної рефлексією, а полягає в практичному залученні в формування самої комунікативної складової культурного середовища. Зрештою методолог стає «креатологом», наслідком чого є формування нових вимог до його діяльності, деякі з яких запропоновано в даній статті.