Abstract
В даній статті репрезентовано малодосліджене питання критичного аналізу основних положень індуктивної філософії англійського мислителя Уільяма Г’юела (1794–1866) в рамках університетської філософії, зокрема у публікаціях відомого харківського професора Павла Емілійовича Лейкфельда (1859–1930). На початку вказані головні етапи творчого та наукового шляху Павла Лейкфельда, зокрема його навчання в 2-й Харківській гімназії (1871–1878) та на історико-філологічному факультеті Харківського університету (1878–1883). Далі акцентовано увагу на його викладацькій діяльності в Харківському університеті (1884–1918), зокрема на стажуванні з 1884 р., викладанні історії філософії та логіки на посадах приват-доцента (з 1886 р.), екстраординарного професора (з 1893 р.) та ординарного професора філософії (з 1899 р.). Також вказано на його участі в міжнародних філософських та психологічних конгресах, зокрема в Мюнхені (1896), Женеві (1904), Гайдельберзі (1908), та на особливості його наукового стажування в університеті Грац (Австрія) у авторитетного професора Алексіуса Майнонга. Крім цього, звернуто увагу на головні риси викладання та публікацій Павла Лейкфельда під час його «Симферопольського (Кримського) періоду», коли він був там професором філософії та психології. Публікації Павла Лейкфельда були присвячені трьом основним напрямкам: 1) логіці та історії логіки, 2) психології та педагогіці, 3) історії філософії. Серед публікацій першого напрямку важливе значення мали дві його монографії: «Різні напрямки в логіці та основні завдання цієї науки» (1890) та «Логічне вчення про індукцію в найголовніші історичні моменти його опрацювання» (1896). У цих працях він проаналізував відповідні позиції відомих античних та англійських філософів (Арістотель, Френсіс Бекон, Джон Гершель, Джон Стюарт Мілл). Важливе місце в його аналізі займає критичне тлумачення індуктивної філософії Уільяма Г’юела, представленої, зокрема, у третьому виданні трьохтомної праці «Історія індуктивних наук, від найдавніших до теперішніх часів» (1857). У цьому сенсі спочатку було вказано на особливості даного твору англійського філософа, а потім на головні тези Лейкфельда у викладенні його розуміння позиції Г’юела.