Abstract

Тоталітарна ідеологія ХХ століття, поневолення людини у сфері відчуженої праці; постмодерністське мистецтво, споживча психологія справили украй негативний вплив на формування нового пластичного образу сучасної людини. Перша половина XX століття, відмічена двома світовими війнами, породила суб’єкт-об’єктне відношення до тіла. Знецінення людського життя сприяло формуванню «слухняних тіл». Ринок, у свою чергу, диктує запити і вимоги до тіла як до об’єкту. Подібність фігур, поз і рухів свідчать про нав’язування соціуму визначеного тілесного й пластичного стереотипу. Відчуженість від тіла, тобто зацикленість і перебування у своїх думках та турботах привели до того, що сучасна людина не усвідомлює своє тіло і не вміє чути й розуміти його сигнали. Зростання неврозів та соціальної напруги свідчить про існуючу репресивну пластичну культуру. Гармонійний духовний та фізичний розвиток людини багато в чому залежить від усвідомлення свого тіла й пластичного вираження, їхнього взаємозв’язку з почуттями та мисленням. Зневага до тіла, його пластичної мови в різні культурні епохи ставало причиною відчуження людини від своєї природи і втрати своєї цілісності. Конфлікт між тілом і душею потребує вирішення та усвідомлення єдності й цілісності. У даній статті автор намагається з’ясувати фактори, які вплинули на формування суб’єкт-об’єктного відношення до тіла у ХХ сторіччі, та шляхи вирішення проблеми відчуження людини від своєї природи і втрати своєї цілісності.