Abstract

У статті проаналізовано шляхи порівняння та реорганізації індивідуального і колективного просторів у процесі їх зіткнення і взаємного перетворення на синхронічному і діахронічному рівнях. Статичний і динамічний фокуси контролювання ситуації та особи з боку держави розглянуто через комплементарну, стратегічну та елімінуючі моделі, метою яких, відповідно, є контролювання простору і приналежності, дотримання універсалізованої норми і самопокарання через перетворення у векторі відповідальності. Cформульовано також нагальні для українського суспільства питання-виклики, що лежать на шляху до зняття суперечностей між конфліктним і нестабільним спрямуванням до відкритості та збереженням ознак стагнаційного минулого.