Abstract

В статті робиться спроба, маючи на увазі філософську практику «паралаксного бачення», запропоновану Кодзіном Каратані, розглянути деякі компоненти космологічного дискурсу І. Ньютона, І. Канта та А. Ейнштейна. Сам характер такого розгляду повинен виявитися певним «середовищем» чи / і «оператором» для експлікації подієвої складової феномену знання, що редукується змістовно-кореспондентним, теоретико-модельним й логіко-методологічним, знаково-семантичним, соціокультурним планами.