Abstract

В статті досліджено сутність тілесності як складової змагальності, що є основою спортивної діяльності, крізь призму втілення спортом своєї загальнокультуротворчої місії. Головна мета статті – всебічний розгляд тілесності не лише як дієвого шляху формування особистості спортсмена, а й створення та збереження його іманентної тілесно-духовної єдності як вияву людиновимірної сутності спорту. Методологія – принципи об’єктивності, гуманізму дозволили розглянути тілесність як основу спортивної діяльності, котра містить в собі значний гуманістичний потенціал. Принципи цілісності та системності дали змогу дослідити сутність тілесності як суттєвого структурного елементу спортивної діяльності, поза яким вона втрачає будь-який сенс. Основою дослідження є осмислення механізму тілесно-духовної єдності спортсмена як умови успішного функціонування спортивної діяльності. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні того, що результативне та стале функціонування спортивної діяльності можливе лише при наявності повноцінного як фізичного, так і психічного здоров’я спортсмена, показником якого є здібність його тіла виконувати професійні рухи та вправи, що шліфуються, відточуються в процесі регулярних, тривалих тренувань, що складають, багато в чому, сутність його способу життя. Висновок – по-перше, комплексний аналіз умов успішного втілення тілесності в практику спортивної діяльності сприяє осмисленню параметрів соціального простору спорту як соціокультурного феномена глобалізованого суспільства. По-друге, всебічному усвідомленню спорту як формалізованої змагальності і макромоделі розвитку особистості сприяє те, що на відміну від чуттєво-предметної діяльності, що у своїй формі сприймається, в значній мірі, у визначеннях створення зовнішнього предмету, спортивна діяльність орієнтована насамперед, не лише на удосконалення тілесності особистості спортсмена, а й формування та збереження його нерозривної тілесно-духовної єдності.