Анотація. В статті аналізується те, яким чином академічні релігієзнавці поєднують фахову компетенцію та громадську діяльність. Академічне релігієзнавство є стратегічною галуззю гуманітарних наук, що практичними наслідками теоретичних здобутків сприяє налагодженню порозуміння в поліконфесійному та полісвітоглядному суспільному контексті. Українські академічні релігієзнавці водночас є науковцями теоретиками та громадянами сучасної України. Тому вони часто продовжують фахову науково-пізнавальну діяльність просвітницько-громадською. З’ясовується, як, керуючись принципом наукової притомності й водночас громадянської причетності, сучасні українські академічні релігієзнавці впливають на суспільну дійсність засобом своєї громадської діяльності. Залишаючись науковцями-теоретиками, але водночас (...) будучи активними громадянами, включеними в епіцентр дійсності сучасної України, українські академічні релігієзнавці прагнуть не лише міркувати та висловлюватись, але й діяти відповідально і перед науковою, і перед громадянською спільнотою з метою досягнення позитивних практичних наслідків своїх професійних здобутків. Запропоновано класифікувати громадську діяльність академічних релігієзнавців за критеріями а) колективності-індивідуальності – УАР та індивідуальна дія; б) цільової зорієнтованості – різні цільові групи та рівні від місцевого до міжнародного; в) сфери суспільного буття – просвіта та дія в різних напрямках; г) якісні характеристики: чи використання фахових знань у громадській діяльності чи фахова діяльність на користь громаді. Релігієзнавча фахова компетенція сприяє відповідальній громадській діяльності, створює умови для позитивного впливу на розвиток міжконфесійних відносин в поліконфесійній сучасній Україні, на формування розвиненої громадянської спільноти, у якій релігійні суб’єкти є дієвими й впливовими акторами, а не “заручниками процесів” чи “факторами для врахування”. Тож українські академічні релігієзнавці і своєю фаховою діяльністю у її предметній та просвітницькій зорієнтованості, і своєю громадською дією, опертою на фахову компетенцію, включені в сучасні суспільно-громадянські процеси, причетні до таких. (shrink)

Анотація. У статті увагу зосереджено на тому, чи доречно дефініювати поняття «Український світ» з врахуванням дійсної ситуації та наявності в сучасній Україні різних конфесій, що можуть самовизначатись варіативно. Українські академічні релігієзнавці вже звертались до теми «Українського світу» та ситуативно застосовували цей термін в своїх попередніх розвідках. Але осмислюючи позначуване ним, науковці усвідомили, що сам термін «Український світ» потребує більш чіткого визначення. Адже трапляються випадки, коли самому терміну відмовляють в автономності, в наявності у нього дійсного змісту, вважаючи його дзеркальним відображенням «Русского (...) міра». Так само є спроби спростувати дійсність предмету, цим терміном позначуваного. Також є актуальною і проблема усвідомлення «українського світу» релігійними суб’єктами поліконфесійної України, адже деякі з них визначаються в інших світоглядних парадигмах, з інтерпретації яких «Український світ» може й не сприйматись очевидністю. Тому автори ретельніше окреслюють обсяг та зміст поняття «Український світ» в релігійних вимірах. Стаття задовольняє пізнавальну потребу в системному релігієзнавчому аналізі, завдяки якому вдається з’ясувати, яким чином співвідносяться релігійні та конфесійні суб’єкти з культурно-бутійним локусом «Український світ». «Український світ» як поняття має власну сенсово-змістовну структуру, яка відповідає структурі того феномену, який ми цим поняттям позначаємо. Тож у обсяг поняття «Український світ» потрапляють ключові параметри українського ціннісно-смислового універсуму, український історіографічний дискурс, сформульовані українською мовою та висловлені українською культурою світоглядні системи координат, у яких визначається сучасний український громадянин та держава Україна. Різні церкви та релігійні інституції, присутні в сучасній Україні, мали б самовизначатись в координатах «Українського світу». Однак деякі церкви та релігійні інституції співвідносять себе швидше з іншими культурно-бутійними, історично-суспільними локусами. Відповідно таке самовизначення в інших координатах призводить до того, що ці церковні інституції оцінюють сучасні події та й саму державу Україна крізь оптику інших світоглядних вимірів та поводять себе як представники інших локацій. Найпроблематичнішою з таких виявляється історіографічно-ідеологічна локація «Русского міра». Адже ця імперська ідеологема намагається спростувати «Український світ» як адекватне поняття з повноцінним змістом та обґрунтовує сучасну загарбницьку війну Кремля проти України. (shrink)