Abstract

Стаття присвячена філософському осмисленню автономної людини. Філософія людини – один із найбільш актуальних напрямків сучасної філософії. Нашою метою є дослідити лінії артикуляції автономної людини в західноєвропейській філософії. Звертається увага на те, що дослідження філософської антропології дозволяє вирізнити дві стратегії артикуляції автономної людини: радикальну скінченність і план іманенції. Перша стратегія зумовлена новим співвідношенням скінченного і нескінченного. Запроваджена І. Кантом формоутворювальна скінченність займає місце нескінченності, що дозволяє розуміти людину як обмежувача сил скінченного. Друга стратегія пов’язана з відкриттям радикальної іманентності, яка дає змогу мислити людину поза трансцендентними подвоєннями. Радикальну іманентність не варто зводити лише до секуляризації, тому що вона репрезентує принципову настанову, яка визначила конфігурацію диспозитивів знання і влади. Означені диспозитиви, з одного боку, сформували автономне розуміння людського, а з іншого – створили умови кризи цієї автономності. Одним із наслідків цих процесів є виникнення філософії культури, яка маркує сферу автономно осмисленого людського.