Abstract

У статті аналізуються шляхи формування екзистенціально-смисложиттєвих орієнтацій віруючих пізньопротестантських конфесій. Висвітлюються особливості екзистенціальних ситуацій в процесі цього формування. Порушено проблему, пов’язану з генетично-прогностичним аналізом пізньо-протестантських конфесій, що допомагає встановити картину їхнього розвитку. У вітчизняному науковому просторі немає напрацювань, які б безпосередньо пов’язувалися з екзистенціально-смисложиттєвими орієнтаціями представників згаданих конфесій. Автор доводить, що бажання уникнути смерті як стану цілковитого знищення націлює віруючого на формування екзистенціально-смисложиттєвих орієнтацій, які допомагають здійснити своє спасіння завдяки конкретним вчинкам, власній життєорганізації, що вимагають строгого дотримання віри та моралі.