Abstract

Проблеми сутності релігії, місця її і церкви в історії духовного й культурного життя українського народу не були в полі безпосередніх наукових зацікавлень відомого українського філософа, багаторічного директора Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, академіка М. Поповича. Він до них звертався лише при осягненні історії культури в Україні, дечим при аналізі ХХ століття як кровавого періоду світової історії, дечим при з’ясуванні проблем буття людини. При цьому науковець розглядає релігію як складову культури, а вона є комплексом матеріальних, духовних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, включає основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань. В статті йдеться про релігійний чинник в житті давніх слов’ян, про роль Біблії в становленні релігійної свідомості давніх українців, про природу й еволюцію християнського віровчення. Автор аналізує розмірковування М.Поповича щодо сприйняття народною свідомістю християнства з його віровченням і обрядовістю, щодо пошуку християнином рівноваги між еросом і танатосом, про аскезу, святість тощо.