Abstract
Стаття актуалізує питання соціально-культурної активності як рівня розвитку дітей з особливими потребами. Визначальною умовою розвитку сучасного гуманного суспільства особливої гостроти набувають питання соціальної адаптації, інтеграції осіб з особливими потребами та формування в кожного з них соціально-культурної активності. Найважливішою проблемою сьогодення є переорієнтація дітей та молоді на самостійність, активність, власну відповідальність, створення умов для самореалізації. Також визначено роль і значення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу відновлення творчого потенціалу особистості, проаналізовано її місце в соціально-культурній сфері. Ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності як засобу соціально-культурної активності великою мірою залежить від створення умов для відновлення й розвитку найважливіших форм людської життєдіяльності, розвитку морально-ціннісних орієнтацій, відновлення і компенсації соціальних зв’язків, формування соціально-культурного досвіду, творчого розвитку кожного вихованця як цілісної особистості. Значним резервом соціально-педагогічної роботи з такими особами є організація різноманітних видів та форм культурно-дозвіллєвої діяльності. У процесі аналізу найбільш ефективних форм і методів організації культурно-дозвіллєвої діяльності дослідники звертають особливу увагу на гру, яка звільняє від багатьох умовностей повсякденного прояву фізичних та інтелектуальних сил, впливає на духовне зростання та особистісне піднесення. Під час ігрової діяльності особа прагне позбутися зайвої напруги, розвіяти сум, звільнитися від емоціонального перевантаження, в розважальний формі отримати пізнавальну інформацію. Також не менш важливим напрямом культурно-дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями є спілкування з мистецтвом, яке має багаті виховні можливості, оскільки активно впливає на світоглядне, моральне та естетичне формування особистості. Осмислення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу активізації особистості дало змогу охарактеризувати її як цілісну, особистісно зорієнтовану, ціннісно-орієнтаційну, культурно-творчу педагогічну діяльність, яка за умови її доцільної організації може забезпечити максимальну адаптацію й інтеграцію кожного вихованця.