Abstract

У статті автор намагається проаналізувати репрезентацію релігійно-антропологічних ідей в творах представників релігійно-філософської думки в Україні кінця XVI – початку XVII століть. Їх погляди були зумовлені експансією католицизму та особливостями міжконфесійного протистояння. Відзначається, що з міркувань відстоювання православних візантійських та давньоруських традицій представники реформаційної ідеології у своїх творах презентували позиції щодо захисту віри предків від інокультурних впливів, збереження національних культурних цінностей шляхом звернення до основних положень Святого письма, першопочаткової структури християнського вчення, православних києворуських духовних традицій та цінностей. Особливо виразно вони виявились у богословських вченнях релігійно-філософської школи «острозьких традиціоналістів» (Острозький та Дерманський культурно-релігійні осередки). Автор відзначає, що найвідомішими представниками цього напряму в Україні були Василь Суразький, Іван Вишенський, Йов Почаївський, Йов Княгиницький, Віталій із Дубно. Вони вважали, що досягнути божественну істину можливо тільки через вивчення й практичне застосування творів східної патристики, а також – за допомогою активних внутрішніх пошуків духовного розуму, який повинен керуватися біблійними знаннями. Прикметно, що полемісти, представники ранньомодерної української релігійно-філософської та політико-культурної еліти, акцентували на внутрішній філософії мудрого розуму, в якому поєднано божественне та людське. Вони прагнули бути прикладом праведного буття для сучасників, втілюючи його принципи у своє життя та пов’язуючи його з чернечим подвижництвом. Автор доходить висновку, що філософсько-антропологічні погляди представників традиціоналізму розвивались в контексті парадигми християнського неоплатонізму, яка виражалась у ідеях ісихазму.