В рецензії аналізуються ключові положення дослідження Ганни Михайлівни Кулагіної-Стадніченко «Феномен індивідуальної релігійності православного віруючого». Порушені в монографії проблеми зосереджені на вивченні можливостей впливу православ’я на світорозуміння, світосприйняття та світовідчуття, світоставлення, формування релігійної поведінки та соціальної діяльності, суб’єкта православної віри. Через аналіз праць психологів, релігієзнавців, богословів, соціологів авторові вдалось розкрити широку палітру чинників, які виходять далеко за межі виключно релігійної сфери, але мають доволі сильний вплив на формування індивідуальної релігійності. Означене вказує на цілісний підхід автора до аналізу феномену людини, в якому (...) кожна із сфер її буття не може бути зрозумілою поза тісним зв’язком із іншими сферами. Тому формування індивідуальної релігійності носить психологічний, соціальний, культурологічний та, навіть, економічний характер, що вдало продемонстровано автором. (shrink)

В статті аналізуються ключові питання теології сучасного грецького богослова Хрисостомоса Стамуліса. Акцентуючи увагу на необхідності розвитку православної думки та чіткого визначення її місця та ролі в сучасному світі, богослов порушує проблеми, які є певним табу не лише для православ’я, але і для християнства в цілому. Проблема співвідношення любові Еросу та любові Агапі набуває у теолога нового тлумачення, яке розкриває і нові горизонти для створення новітньої християнської антропології. В цьому контексті, розкривається погляд теолога на взаємозв’язок ключових антропологічних категорій християнства – віри, (...) любові та свободи. Порушення їхньої взаємодії породжує викривлене втілення означених якостей, що з необхідністю призводить до деградації як суспільства, так і людини. Богослов наголошує на тому, що нездатність Церкви протягом тисячоліть сміливо порушувати питання про природу Еросу та відвести йому гідне місце у природі втілення обмежує Церкву і розуміння Христа. Сучасна теологічна думка повинна реагувати на проблеми, які постають надто гостро в суспільстві, не зважаючи на те, що для православ’я вони можуть бути складним викликом. Здатність теології реагувати на них, породжує теологію «високого ризику» яка має рішучість критично осмислювати ідеали минулого, не претендуючи на повне скасування загальноприйнятих істин, піддавати переосмисленню деякі аспекти із них. Переосмислюючи місце та роль плоті в духовності людини автор формує новий напрям православної думки – теологію Слова Плоті, яка базується на формуванні культури втілення. Теологія культури, для Стамуліса, не може не говорити про культуру плоті, оскільки остання, через Особу Втіленого, являється проявом усіх аспектів життя людини та в християнському контексті є продовженням творіння. В антропологічному контексті Любові прийняття людського тіла означає повне розкриття Особистості та її творчого духу, усвідомлену та справедливу оцінку ролі та місця любові Еросу. Порушуючи питання любові, сексуальності, бажання і задоволення теолог вказує на те, що вони мають не лише антропологічну природу, а є цілісним виявом сутності церковного тіла. Відтак, інкримінування Еросу православними богословами вказує на нелюдське суспільство, повне заперечень і звинувачень в людській екзистенційній самосвідомості. Богослов звертає увагу на необхідність богословського дискурсу в XXI століття в контексті формування новітньої антропології, в аспекті розкриття її повноти, який був втрачений при абсолютизації теології. (shrink)

У статті Горбаня Р. А. «Персоналістична антропологія Чеслава Станіслава Бартніка» представлено концепцію персоналістичної антропології сучасного католицького філософа і теолога Чеслава Станіслава Бартніка, одного з творців школи польського персоналізму. Автором виявлено, що польський мислитель обстоює антропологічну теологічну модель, побудовану на засадах персоналізму, основним принципом якої виступає Особа Христа як індивідуальна постать і як спільнотна особа, тобто Церква. На переконання Ч. С. Бартніка антропологія має бути основана цілковито на христології, оскільки в Христі гуманізація людини має досягнути своєї повноти. Теолог опрацьовує поняття «спільнотної (...) особи», в якому однаково вагоме значення набувають як індивідуальна особа, так і спільнота осіб, оскільки людина знаходить повноту свого особового виміру тільки в спільноті, в якій реалізує себе. Наголошуючи на взаємній залежності особи від особи, він розглядає суспільство як антропологічне середовище, яке формує особу, даючи їй реалізувати свій потенціал і дійти до повноти людського буття, адже без особових відношень, осередком формування яких є людська спільнота, це було б неможливим. У працях, написаних у різні роки Ч. С. Бартнік розвиває думку про те, що індивідуальну антропологію доповнює спільнотна антропологія, а її в дочасному вимірі – спільнотна антропологія спасіння. Тому важливо розбудовувати повноцінну антропологію на підставі персоналізму та теології, позаяк теорія і практика християнської персоналістичної моделі допомагають здійснити повноту особової та досконалої людини у всіх її вимірах і проявах. У підсумку антропологія має стати універсальною наукою про людину як індивіда і як спільноту. (shrink)

Проблема людини є однією із «вічних» проблем філософії. Неодноразово здійснюючи «антропологічний поворот», філософія порушує питання про сутність людини майже протягом усієї її історії і, відповідно до нової епохи, намагається дати на нього вичерпну відповідь. Узагальнюючи чисельну кількість концепцій, зауважимо, що їх споріднює усвідомлення незавершеності будь-якого визначення. Людина водночас проста і надзвичайно таємнича істота на планеті Земля. Будучи однією із природних істот, невід’ємною частиною природи, вона завдяки розуму піднімається над нею і створює «другу природу», яка, з часом, стає пріоритетним середовищем її (...) буття. (shrink)

Релігійна ідентичність як колективне та/чи індивідуальне усвідомлення і переживання приналежності до певної релігійної спільноти на підставі спільних віри, релігійних практик, переконань, традицій, цінностей є однією з головних ідентичностей, притаманних людині. Саме ця ідентичність знаходиться біля витоків як традиційних, так і нових форм ідентичностей, формуючи уявлення людини про себе, своє місце в суспільстві та саме суспільство.

У філософії категорія “особистість” розкривається у співвідношенні із категоріями “індивід” та “індивідуальність”, чітко вказуючи на залежність їх визначення від міри зрілості людини. Особистість визначається як динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціо-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Формування особистості тісно пов’язане із соціокультурними та духовними процесами у суспільстві, які задають певні стандарти у розумінні ключових питань самосвідомості, пошуку та усвідомленню сенсу життя, свободи та ціннісних орієнтирів. Необхідними умовами сучасної зреалізованої особистості постають компетентність, високий рівень знань, (...) креативність, готовність до крос-культурних взаємодій. (shrink)