В статті В.Шевченка йдеться про появу та деякі обставини поширення протестантизму в Німеччині, його виняткові місце, роль та значення в історії християнського поступу упродовж останнього п’ятисотліття. Особлива увага приділяється з’ясуванню різних рецепцій, що ними супроводжувався перебіг подій, пов’язаних з розвитком протестантизму на його ранньому етапі.

Прагнення подолати розкол християнства 1054 р., який заклав основи формування двох релігійних систем – провослав’я і католицизму, ініціювало укладення Ліонської, Ферраро-Флорентійської та Берестейської уній, які створили особливу модель Церкви. У подальшому такі Церкви відчули тиск латинізації, що ще більше зміцнило переконання православних про бажання Апостольського Престолу підпорядкувати Православну Церкву. Взаємне відчуження між католиками і православними поглибилось у XVIII ст., коли Конгрегація поширення віри спеціальним декретом в 1729 році заборонила «communication in sacris». Сумніви католиків у благодатності православних церков мали зворотню реакцію (...) з боку патріархів Константинопольського, Александрійського та Єрусалимського, які в 1755 р. оприлюднили спільну заяву, назвавши єретиками всіх, хто перебуває поза Православною Церквою. (shrink)

Культово-обрядова сфера – важлива складова релігійного комплексу, під яким, зазвичай, розуміють сукупність обрядових дій, що пов’язані з поклонінням надприродній реальності і спрямовані на досягнення зв'язку віруючого з об’єктом поклоніння. Як невід’ємний атрибут релігійного феномену, культ постав разом з його виникненням і характеризується ускладненістю вияву в процесі історичного розвитку. Маючи напрочуд широкий арсенал вираження, обряд, зазвичай, формується на конкретному релігійному базисі та включає культурномистецькі засоби реалізації, етноментальні особливості втілення, політикоідеологічні фактори замовлення. Крім того, на рівні міжрелігійної взаємодії культово-обрядовий комплекс акумулює чимало (...) елементів попередніх вірувань, знаково-символічна природа яких дозволяє говорити про тяглість релігійної традиції. Властиво ця особливість обрядових дійств дає підстави говорити про культово-обрядовий комплекс як унікальне симбіотичне утворення, дарма що релігійними адептами обряд зазвичай вважається ексклюзивним, тобто непорушною питоменністю ними сповідуваного культу, тоді як у сприйнятті й оцінці ширшого загалу громадян асоціюється з вершинним національним досягненням, його священним надбанням. (shrink)

В статті на основі опрацювання великого масиву літератури з теми, а також безпосереднього і включеного вивчення обрядової практики переважно православ’я, розкривається місце і функціональне призначення культового чинника у складній структурі релігійного феномену, в різних виявах релігійного життя.