В огляді подано головні переклади класики філософської літератури за попередні роки. Публікації здійснено у співпраці з фондом «Міжвухами» та видавництвом «Темпора». Головну увагу сфокусовано на творах Емануеле Северино, Ібн Сіни, Генрі Девіда Торо та Едмунда Гуссерля.

The article deals with the historical, cultural and anthropological aspects of the notion of mimesis. It is often considered to be an aesthetic phenomenon and a signified imitation or a doubling. However, such simplification cannot be justified in all instances. Something is always lost when trying to reduce mimesis to simple mechanical imitation. In antiquity, mimesis was not confined to aesthetics but acquired anthropological significance and had an impact on social or pedagogical processes. In this study, mimesis plays, primarily, an (...) anthropological function. It means that, like many other cultural phenomena, mimesis is most ambivalent, as it is capable of leading to conformism, or vice versa, it can have a powerful heuristic potential for a certain experience. Plato and Aristotle looked at art through the prism of mimesis and contrasted it with such types of cognition as science and history, since they were associated with truth and reality. However, Stagirite criticizes Platonism. In his view, mimesis does not radically confront the mind. Mimetic processes allow us to connect different worlds with the ability to imitate and to be different. Such diversity is formatting the core of social life. People can use the imagination and the ability to create their own worlds, which allows them to join the society. Varieties of mimesis are performance, ritual, and gesture. They all allow us to play different types of behavior, similar and at the same time different. Mimetic processes help to reach beyond the world, to recognize others, to realize their aspirations, and to re-build experience. However, sometimes a person is not used to certain forms of imitation. Then there is a desire for weak reproduction and simulation, and then mimesis degenerates into mimicry, which is expressed in the form of adaptation. Thus, mimetic processes are not only connected to the ability of copying but also reveal rational patterns of thought. Finally, mimesis helps a human to expand himself/herself. Manuscript received 15.02.2020. (shrink)

The article focuses on the historical, psychological, anthropological, and sociocultural aspects of the phenomenon of a double. Compared with other beings, a human is constantly forming strategies for the realization of his or her freedom. Therefore, human beings do not adapt to the world but create unusual projections of themselves. As a result, there are specific models of entering into the Being, based on a symbolic construction. Symbolism as the main component of duplication is the central point of the study. (...) The symbol allows us to intermediate various important formations of human existence, and to combine contradictory components. Reflection on the role of doubling in human existence is the main approach of this study. A human creates numerous symbolic images such as twins, a mask, a doll, the right and left hand, a mirror, a shadow. Since ancient times, people project themselves into other dimensions, go beyond the usual space and temporal coordinates, push their boundaries, and try to prolong their existence. Doubling helps individuals to assert themselves, find successful forms of life protection, get support in extreme situations, obtain new characteristics, exam the ideal modes of their prototypes. The appearance of a double does not necessarily mean a precise copy of oneself. Rather, it means exploration for a balance, a way to combine the opposites through continuous mediation, comparing oneself with the Other, and understanding one’s own alienation. Reduplication allows people to change, improve, overcome one- dimensionality, construct the identity, and achieve the fullness of their personality. This ability causes self-actualization, self-knowledge, self-awareness, and meaningful self-observation. Duality uncovers the physiological and mental asymmetry of the human being, helps to distinguish between real and virtual, facilitates social adaptation, promotes self-esteem, delineation, and localization of negative manifestations.Manuscript received 11.08.2020. (shrink)

The article is an attempt at a philosophical interpretation of the literary text. Its task is to identify the principles of the human self, which are presented in classical literature, in Homer’s “Iliad” and “Odyssey” and Dante’s “Divine Comedy”. The study provides an analysis of the archetypal narrative structure to which the model of human development with three components is applied. The correspondence of the heroes to this typology, which is not the final measure of the human, but resembles the (...) “ideal types” according to Max Weber, has been traced in the research. The dynamics of the development of the inner world of a human being, which corresponds to the plot of the journey, is analyzed. That is not a journey only in physical space, but an inner path too that a person overcomes in a gradual process of self-awareness. It has been found that the works of Homer and Dante can be interpreted as not implying a developed and independent personality. On the other hand, the characters demonstrate the key factors of change that occur within the one who forms the traits of self-sufficiency. The study succeeds in constructing a psychological map that allows outlining not a stable type, but rather different personality horizons. There are certain human aspirations of the man to be the creator of the self. However, such motivations involve not only a number of arbitrary manifestations of human beings but also the establishment of a measure for themselves. Initially, these intentions are carried out without self-absorption, reflection, and self-assessment. After all, unrestrained and unbalanced human temperament for a long time remains subject to higher forces and is significantly limited by this supreme power. Nevertheless, a human eventually comes to the need for self-knowledge and establishes a balance between rational and unconscious manifestations. People succeed in getting out of the circle of self-forgetfulness by overcoming various forms of alienation, loneliness, narcissism, self-contradiction, negligence, arrogance. Self-control is achieved by truth about oneself, overcoming fear, recognizing the effects of temptation and passion. The human attitude to the Other becomes possible due to freedom and love as cardinal manifestations of the active component of the self. (shrink)

The article examines the individualistic manifestations of the heroes of Lesia Ukrainka’s poetic dramas. The key point is focused on the confrontation between a free personality and a passive mob. The author draws parallels between Friedrich Nietzsche’s and Lesia Ukrainka’s individualistic manifestations, and describes how the Ukrainian poetess creates her own accounts of individualism, which are close to Nietzscheanism: anti-Christianity, will to power, acceptance of destiny, self-overcoming, etc. The main difference between the two thinkers consists in Lesia Ukrainka’s approach when (...) her ideas are expressed by a strong type of woman. (shrink)

Задум статті полягає у встановленні зв’язків між ученням Григорія Сковороди та чільними тенденціями в західній філософії. Оскільки шукані впливи, подібності та паралелі є переважно неявними, головною метою розвідки є виявлення спільних мотивів мислення, а не прямої залежності. Проте найбільша трудність полягає в тому, що українського філософа непросто зарахувати до якогось конкретного новочасного інтелектуального руху. Припускають, що його місце у філософії десь на перехресті між містичною та раціоналістичною традиціями. Спочатку в статті порівняно погляди німецьких містиків із концептами Сковороди. А потім детальніше (...) проаналізовано спосіб його мислення поруч із ученнями Майстра Екгарта і Якоба Бьоме – двох яскравих представників цього різновиду містицизму. Оскільки містики вплинули на становлення європейського масонства, з’ясовується, чи поділяв ці ідеї також і Сковорода. Подальший фокус дослідження зосереджено на добі Просвітництва. Тому поставлено запитання: чи можна вважати філософію Сковороди просвітницькою? Для пошуку відповіді на нього для порівняння зі Сковородою обрано двох несхожих між собою західних представників цієї епохи, Імануеля Канта та Жана-Жака Русо. Нарешті, на прикладі філософії Сорена К’єркеґора показано перспективу розвитку поглядів Сковороди в пізнішій європейській думці. Відповідаючи тенденціям своєї доби, в якій було місце для протилежних інтелектуальних пошуків, Сковорода не уникає містичних і розумових начал. Там, де логіко-раціональна мова видавалася йому непридатною і безсилою, він удається до символізму, не оминаючи мистецьких і літературних засобів вираження. Філософ не зраджує розумові заради ірраціонального. Та раціоналізм принципово не визначає спосіб мислення Сковороди. Він скептично поставився до поширення природознавства та загальної освіченості, хоч і не заперечував їх. Згідно з його переконаннями, знати про світ іще недостатньо для суспільної гармонії, позаяк освіта починається з самопізнання. Видима природа лише натякає на приховану істину. Водночас остаточно відкидати просвітницьку настанову в ученні Сковороди теж не варто. Замість тотального проєкту розуму він пропонує індивідуальний, коли знання про людину та Всесвіт корелюють між собою. Проте дійти цього вдається лише через відкриття власної особистості. (shrink)

Interview of Veronica Pugach with Taras Lyuty about the project to support philosophical translation, launched by the Cultural Institution "Mizhvukhamy".