У статті підкреслено думку про настійну потребу співвіднесеності сучасних культурно-антропологічних пошуків України з мислетворчою традицією, актуалізованою ідеями богословсько-персоналістської цінності людини та кордоцентризму, які знайшли вагоме опертя в ісихазмі з його невичерпним потенціалом преображення та обоження людини. Доведено, що ісихазм − це не лише спокій і мовчання і не тільки система богословських понять, з допомогою якої стверджується можливість єднання з Богом. Це щонайбільшою мірою особисте божественне самоодкровення. Ісихазм значну увагу акцентує на спроможності серця увібрати і вмістити божественне світло, яке стяжає подвижник. (...) Акцентовано увагу на значимості кордоцентричної лінії у сучасному українському філософуванні, що найповніше акумулювала у собі усю повноту філософської морально-релігійної вітчизняної традиції. Доведено, що острозьке книжництво стало своєрідною сполучною ланкою між Афоном та Україною у кінці XVI-го століття. Підкреслено трансформацію традиції острожан у творчості Петра Могили, який наголошує на тому, що «не плоть і кров», а священне богослов’я навчає істинній премудрості – Божественному розуму. Ця думка демонструє дієву концепцію «внутрішньої» людини, а також засвідчує безперервність спадкоємництва філософування у православному морально-релігійному контексті від давньоруського любомудрія до кордоцентричних інтенцій Київської філософської школи.Аргументовано, що ісихастська практика теозису − обоження людини є надзвичайно важливою, оскільки що являє собою містику світла, яке єдине може видозмінити світ. А тому відстежені нами трансформації ісихастського досвіду в українській філософії засвідчують потребу належного інтерпретаційного простору українського кордоцентризму. (shrink)