Abstract

Стаття присвячена концепту спільноти в інтерпретації Алена Бадью. Автором доводиться актуальність звернення до творчості Бадью в контексті сучасного осмислення спільноти: узагальнююча щодо сучасних теорій, концепція Бадью при цьому є єдиною, що вибудовується навколо понять істини-події-суб’єкта. Категорично відмовляючись прийняти твердження про те, що немає нічого, крім індивідів, Бадью постійно повертається до концепту спільноти, осмислюваної ним через братерство. У статті досліджено три ключові характеристики спільноти: зв’язок з реальним, неіменованість, неможливість. Доведено, що констатація н еможливості спільноти не обмежується зазначенням поточної політичної ситуації, а має філософське значення. При цьому підкреслено тезу Бадью про те, що неможливість спільнот не означає відмови від імперативу емансипації. Проаналізовано зв’язок визначення спільноти із категорією реального, зазначено основні подібності та відмінності в інтерпретації реального між Аленом Бадью та Жаком Лаканом і Славоєм Жижеком. Виявлено вписаність бадьюанської концепції спільноти у філософський контекст осмислень спільноти як _прийдешньої, розтвореної, невизнаної. _ Акцентовано увагу на десубстанційованості спільноти як основній вимозі Бадью, підкреслено несприйняття ним спільнот, об’єднаних певною партикулярною рисою, в якості спільнот. Окремо приділено увагу братерству як перервній пристрасті та маніфестуванню «ми» спільноти. Визначено роль і значимість вимоги неіменованості спільноти у Бадью, а тож проаналізовано наслідки її іменування у формі симулякру та катастрофи. Акцентовано увагу на наслідках шва філософії та політики, що проходить через концепт спільноти: це «екстаз місця», редукція розмаїтих імен політики до одного імені, деспотизм істин. Проблематизовано задачу винайдення фактора, що може лише включати в спільноту, нікого не відкидаючи. Підкреслено значимість рішення Бадью центрувати спільноту на події, яка є водночас сингулярною за проявом та універсальною за відкритою нею істиною. Досліджено, як ідею «універсального одиничного» Бадью виводить із вчення апостола Павла про істину-подію. Таким чином, зроблено висновок, що спільнота у Бадью визначається через неіменованість та неможливість її як реального ситуації.