Abstract

У статті окреслено сутність розуміння модерною філософією ідеї суспільної угоди як нового принципу регуляції людського буття, що виконує роль засадничої легітимації суспільних відносин. Автор доводить, що модерний контрактуалізм еволюціонував від обґрунтування основних норм державно-правового суспільного ладу через інструментально-стратегічний розум та негативно-конфліктне тлумачення природи людини (Т.Гобс) до акцентування уваги на формальних умовах легітимації та практичному сенсі теорії суспільної угоди (Ж.-Ж. Русо), що постало засадою прагнень поєднання порядку зі свободою та повагою до моральної гідності кожної людини (І.Кант). Ці ідеї набули подальшого розвитку та критичного осмислення в працях сучасних політичних філософів, таких як А.Баруці, О.Гьофе, Дж.Ролз, Р.Дворкін, Е.Макінтайр, К.-О. Апель, Ю.Габермас, Р.Брандт, В.Керстінг. Результатом їх творчості стало послідовне доведення необхідності обмеження індивідом власного егоїзму та свободи заради колективної волі більшості через пошуки такого способу соціальних взаємин, на засадах якого окрема людина підпорядковувалась би як суспільним інституціям, так і собі самій. Модерна теорія суспільної угоди не лише заснувала розуміння сучасної демократичної держави, а й прагнула обґрунтування усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Автор робить висновок про те, що в новітніх версіях контрактуалізму суспільна угода постає як широка домовленість, що є витоком політичних прав та обов’язків громадян, механізмом справедливого захисту їхніх інтересів.