Abstract

Найбільш видатними представниками неоортодоксального богослов’я були К. Барт, П. Тілліх та Р. Бультман, хоча богословські погляди кожного з них характеризуються специфічними індивідуальними особливостями. Рух неоортодоксії був ретельно досліджений з перспектив богослов’я (С. Гренц, А. Макґрат, Дж. Вебстер, Дж. Хансінгер), герменевтики (Б. Ремм, К. Ванхузер, Е. Тісельтон) та соціології (П. Бергер). Результати цих досліджень взяті до уваги у даній статті. Неоортодоксія здійснила великий вплив на сучасну їй теологію, але з плином часу (починаючи з 60-х років) вона поступово почала або витіснятися на маргінеси академічного життя, або зазнавала трансформації у більш іманентні, раціональні та прийнятні форми. Саме тому сьогодні ми є свідками того, як історико-критичні підходи до досліджень у сфері біблеїстики знов займають домінуючу позицію на багатьох факультетах та кафедрах теології по всьому світу.