Abstract

Мета. Осмислити феномен духовності суспільства у зв’язку із сутністю людини як «трансценденції», свободи в умовах глобалізації соціальної діяльності. Запропонувати ідею світоглядної космо-теоцентричної парадигми, що ґрунтується на принципі «метафізичної відповідальності» людини як «трансцендентного проекту». Для цього на рівні загально-філософського синтезу відокремити особливість онтологічного місця людини в бутті, як творця культури і вказати на його службову роль в універсумі, виконання якої автор вважає основною функцією людського співтовариства. Обґрунтувати обмеженість антропо-соціоцентризму як світоглядного принципу сучасного цивілізованого суспільства, в якому людини служить самої себе. Надати аналіз поняттю обумовленості індивідів та вузькості їх смислових інтенцій в колі цілей і інтересів цивілізаційного розвитку. Підкреслити зростаюче значення духовного авторитету в сучасному суспільстві, вказати на важливість гармонійного ансамблю душевних якостей особистості, що сполучаються на основі збалансованої додатковості пізнавального, естетичного, морального, релігійного відношень до дійсності. Методологія. Характер методологічного підходу до дослідження феномену духовності автор пов’язує із принципом екзистенціальної єдності елементів тілесно-духовної організації людини – розуму, переживання, волі, віри. Такий підхід передбачає врахування не тільки факторів об’єктивної детермінації форм і тенденцій людського існування, але також включення ціннісного, смислового, світоглядного покладання в культуру на партикулярному та універсальному рівнях. Створюючи космо-теоцентричну конструкцію вектора розвитку суспільства в напрямку духовності, автор виходив також з апріорно прийнятою ним наочності особливого положення людини в бутті як «проекту Трансцендентного» з «метафізичним обов’язком». Наукова новизна. Проблема духовного світовідношення людини в історії культури, так чи інакше, є стрижневою, архетипічною. Проте в умовах глобалізації людської діяльності вона набуває особливої гостроти, хоч у масовому суспільстві вона майже не помічається, чи сприймається ювелірною прикрасою в культурі особистості. Від того, наскільки суспільство оволодіє духовним, космо-теоцентричним світоглядом залежить практичне виживання людства, доля цивілізації, а в метафізичному сенсі можливість реалізації людини в якості онтологічно заданої духовної істоти. Пов’язуючи міркування про духовність з апріорною онтологічною передумовою її положення у бутті як трансценденції, автор надає філософствуванню спекулятивного характеру, оскільки, як би він виходив з емпіричних засад і рухався аналітичним шляхом, танули б його віра і надія на духовну реалізацію людства. Висновки. Перехід сучасного цивілізованого суспільства до світоглядної космо-теоцентричної парадигми підготовлений суперечностями його технологічного і культурного розвитку. В умовах зростання свідомого впливу суспільства на самого себе багато чого в реалізації цього процесу залежить від духовного спрямування діяльності людей у сфері культури і душевних якостей суб’єктів культурної діяльності, які ідеально подані у статті як мудреці, духовні авторитети. Перешкодою на шляху духовної трансформації споживацького суспільства є світоглядний антропоцентризм. Його недолік не тільки в тому, що він перетворює людину в предмет культу для самої себе, а її життєдіяльність в служіння собі, антропоцентризм послаблює потенцію віри людини та її волю. Демократичний плюралізм, багатоманітність культурних форм, переважання аналітичної тенденції в суспільному пізнанні перетворюються в фактори смислової зніяковілості і невпевненості знання, яке марно шукає надійних обґрунтувань на рівні загального вибору духовного напрямку суспільного розвитку. Ця слабкість у сфері стратегічного морального переконання багато постмодерних філософів подає як силу протидії «великим наративам» і «тоталітарним ідеологіям». Проте людей без ідеології немає, як немає сумніву в наявності ціннісних орієнтирів, відносно яких може бути встановлена вирішальна суспільна єдність.