Abstract

У статті аналізуються культурно-цивілізаційні наслідки тисячолітнього досвіду сприйняття українцями біблійної картини світу та відповідних принципів його освоєння. Засновком авторських міркувань є теза про те, саме засвоєння Біблії як сакрального тексту створило простір спільної мови – мови цінностей і мови символів. Нинішній «європейський світ», навіть вже будучи глобалізованим явищем, історично поставав як втілення ідеального, символічного «біблійного світу». У свою чергу, понадтисячолітня приналежність християнізованої України до «біблійного світу» стала надзвичайно важливим символічним маркером та культурно-ідеологічним чинником цивілізованості. Засвоївши принцип біблійного історизму вкупі з ідеєю біблійної історії як універсальної, всесвітньої Священної історії Спасіння, наші предки, разом з іншими християнізованими народами, отримували шанс побачити себе повноправними учасниками всесвітньої історичної драми. Цей же універсальний принцип спричинив формування нової моделі міжлюдського спілкування — комунікації, котра єднала роди й племена в нації, а нації – у міжнародну єдність. Цю єдність ми й донині знаємо як Європу – або перебуваючи у ній, або прагнучи до відновлення та зміцнення зв’язків з нею. І, попри те, що ця єдність завжди виглядала як єдність політична, культурна, цивілізаційна – вона насамперед була єдністю духовною і ментальною. «Біблійний світ», як осереддя норм і символів, втілювався в різних суспільних та культурних формах великої Європи. Автор накреслює панораму загальнокультурних ідей та цінностей, засвоєних нашими пращурами понад тисячу років тому, джерелом яких є біблійного світогляд. Зокрема, аналізується ідея безперечного і невпинного прогресу – історичного поступу в розвитку кожної людини, кожного локального суспільства, а також людства в цілому. Показано, що можливість такого поступу обґрунтована утвердженням цінності персонального творчого зусилля у перетворенні світу – зусилля, яке передбачає творчість та ініціативу. Підставою ж для творчого перетворення світу заради людського розвитку є цінність раціонального пізнання світу. Показано однак, що ідеї прогресизму, персонального творчого активізму, раціоналізму та прагматизму в європейській ментальності суттєво врівноважені кількома важливими цінностями, котрі також мають біблійне походження. У цьому зв'язку наголошено на ідеї персональної та колективної відповідальності за скоєне у світі. Така відповідальність, у свою чергу, спирається на цінність «всезагального добра». Ця цінність – як максима суспільно значущої поведінки – стає в нашій культурі потужним запобіжником персонального або групового егоїзму та партикуляризму. Означені цінності здатні реалізуватися в системі спільнот, що постійно оновлюються. Спільнота, комунікація – основа повноцінного персонального й колективного буття, як релігійного, так і світського. На конкретних прикладах аналізу рецепції європейського біблійного досвіду діячами київської богословської традиції кінця ХІХ – початку ХХ ст. автор демонструє сприйняття київськими авторами цього періоду поліфонійної єдності європейського світу, нормативним та символічним стрижнем якої була Біблія. Автор обґрунтовано доводить, що через зіставлення зарубіжного досвіду засвоєння й застосування Біблії з вітчизняною, «домашньою» ситуацією київські дослідники-богослови об'єктивно зміцнювали ідею універсального «біблійного світу». «Біблійний світ» – як єдність духовно-символічного та етно-географічного начал, по-теперішньому кажучи, «геополітичний феномен» – дедалі глобалізувався, модернізувався. Внаслідок цього виникали виклики і на адресу української культури й суспільства, які залишаються актуальними кожного разу під час спроб модерного українського державного та національно-культурного будівництва. Актуальним авторським висновком є положення про те, що й нині наше самоусвідомлення як європейців, як повноправних членів глобальної спільноти націй потребує досвіду прочитання Біблії як джерела смислів, спільних з рештою світу, з досвідом інших народів.