Abstract
Актуальність теми дослідження пояснюється тими завданнями, які сьогодні поставлено перед таким потужним засобом впливу на свідомість людей як засоби масової інформації. Новий етап еволюції людства спричиняє нові умови існування. І саме інформаційно-комунікативні технології є рушійною силою науково-соціального прогресу суспільства. ХХІ століття стає епохою значних змін у техніці, економічних галузях, гуманітарній сфері, соціальному житті людей. Інформація, знання, освіта дають поштовх суспільному розвитку. Мета статті – дослідити наукову думку щодо сутності нової – інформаційної – епохи, ролі ЗМІ у формуванні суспільної думки. Автор прагне визначити проблематику сучасних засобів масової комунікації на прикладі наукових та практичних напрацювань відомих вчених. Дослідження теорії комунікації перетинаються з іншими дисциплінами: історією, політологією, правознавством, економічними науками, соціологією, психологією, педагогікою, літературознавством та мовознавством, кіно та наукою про телебачення, медіа-інформатикою. У теорії комунікації та її часткових областях застосовуються такі методи та техніки досліджень: історичний метод, кількісні та якісні емпірично-аналітичні методи, герменевтично-інтерпретаційні методи досліджень. Методологія – системний, структурно-функціональний, історичного і логічного, порівняльний Сьогодні медіа перебувають в центрі уваги держави і суспільства, вони пронизують усі сфери суспільного життя та пропонують кожному стартовий майданчик для участі в соціальній комунікації від місцевого та світового масштабу. Результат. Таким чином спостерігаємо процес злиття, інтеграції інформаційних і комунікативних технологій в єдиний інформаційний ресурс. Відбувається конвергенція, тобто «взаємний вплив явищ, а й взаємопроникнення технологій, стирання меж між ними. Щоб захистити український інформаційний простір серед першочергових кроків є: експертне середовище, державна підтримка наукових розробок у сфері інформаційних технологій, інформаційної політики та інформаційної безпеки, зокрема, стимулювання меді-досліджень і моніторингу інформаційного простору; побудова нової комунікаційної стратегії влади, обов’язковими складовими якої мають бути комунікація з населенням, неконфліктна комунікація всередині влади; комунікація з зовнішнім світом; впровадження системи медіа-грамотності в школах і в ВНЗ; перехід від політики заборони до політики стимулювання суспільно-корисної діяльності в медіа-сфері.