Доктор філософських наук Павло Павленко привертає увагу читацької аудиторії до чергової колективної праці науковців Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України під назвою “Релігійна безпека/небезпека України”. Нижче публікуємо текст його рецензії на цю книгу.

Доктор філософських наук Павло Павленко привертає увагу читацької аудиторії до чергової колективної монографії науковців Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, під назвою “Релігійні ідентичності в їх сутності і конфесійних виявах: український контекст”. Нижче публікуємо текст його рецензії на цю книгу.

Ватикан певно сподівався, що візит апостольського нунція Клаудіо Ґуджеротті 16-18 грудня 2016 р. на окуповані території Донбасу українське суспільство “проковтне” так само легко, як легко воно “проковтнуло” туди ж само і його великодній візит, як свого часу “ковтнуло” зустріч 10 червня 2015 р. Папи Римського Франциска з Президентом РФ В.Путіним, в якій багато хто розгледів явний антиукраїнський контекст, не кажучи вже тут про той антиукраїнський жест, який Папа вчинив, підписавши 12 лютого 2016 р. ганебну “Гаванську декларацію”, за якою Ватикан, по (...) суті, віддає Україну на поталу Москві, бо ж визнає її вотчиною Московського Патріархату. Утім слід таки віддати належне тим, хто, бачачи промосковську лінію поведінки Ватикану, зокрема нинішнього його глави — Папи Франциска, прагне ще переконувати українське суспільство, і насамперед українських римо- і греко-католиків, що, мовляв, тільки в такий спосіб Святий Престол й може доводити, що він “любить Україну”, але просто треба мати здатність “вміти читати”, “слухати”, дивитися “на світ очима Бога Творця”, як про це й повчає Папа. (shrink)

Римо-Католицька Церква переживає не найкращі часи: тут і проблема ісламізації християнського світу, і деградація моральних цінностей, і руйнація інституту шлюбу і сім’ї. Папа Франциск проголошує розворот Церкви назад до її новозавітного зразка, назад до чистоти і простоти Євангелії. Тут необхідна не перебудова Церкви і навіть не її реформація, а у прямому сенсі її «розворот» назад – на всі 180 градусів – до євангельських засад апостольського християнства. Теологія жінки і теологія бідних є якраз отим дієвим механізмом, який запустить процес навернення католицизму (...) до Ісусового християнства. (shrink)

Тема впливу церкви на політичне життя держави — одна з тих, що постійно перебуває у фокусі уваги наукової спільноти, ЗМІ та власне політикуму. Чинне в Україні законодавство чітко відокремлює церкву від держави. Одначе і церква, і держава — важливі суспільні інститути, що не можуть не впливати один на інший. Офіційну позицію держави у відповідних стосунках окреслює знову-таки законодавство. Кожна із конфесій країни завдяки демократичним свободам і в їх межах має змогу реалізовувати свою власну концепцію відносин з державою. Причому позиції навіть (...) найбільших церков України тут суттєво відрізняється і значно впливають на суспільні реалії, що зумовлює актуальність теми. (shrink)

Якщо західні протестанти і неопротестанти, проповідуючи “вселенське християнське братство”, в такий спосіб є носіями постмодерної глобальної культури, виступають пропагандистами вестернізації світу, то місіонери з країн так званого “близького зарубіжжя”, об’єднуючись в різного роду євразійські інституції, семінарії, союзи, місії, служіння, конференції, об’єднання, зорієнтовані на підтримку або продовження зв’язків на рівні колишнього СРСР, а відтак на розбудову імперськості Росії — Росії як Євразії, “Росії-Євразії”.

Наріжним каменем будь-якої релігії є її антропологічна концепція, яка ставить на меті визначити сутнісні орієнтири людини, окреслити ідейні рамки її буття, репрезентувати уявлення про її сутність, призначення в земному житті. Головну задачу релігійної системи складає акт прилучення й підпорядкування людини духовнобожественній сфері як сфері трансцендентного буття Бога. Віра в реальну наявність останнього передбачає нове осмислення себе, що, зрештою, підводить релігійного індивіда до бажання бути включеним в це трансцендентне буття, мати інтимні стосунки з ним, мати свідомість, притаманну Богові. Зауважимо, що в (...) цьому контексті все буття людини витлумачується певною ареною для цієї реалізації. Відтак й саме релігійне життя індивіда набирає статусу релігійного діяння. (shrink)

У 2010-2012 рр. на шпальтах католицьких видань з'явилася буквально лавина статей, озаглавлених: «Нова євангелізація Європи»; «Через євангелізацію долати суспільні й культурні нерівності в глобалізованому світі»; «Церква повинна безупинно оновлювати свою євангельську місію»; «Потрібно шукати нові засоби проголошення Євангеліє»; «Євангеліє – найбільша сила перемін світу» та ін.. Створено спеціальну «Папську Раду з нової євангелізації». У жовтні 2012 р. у Римі відбулося зібрання Синоду католицьких єпископів для обговорення теми «Нова євангелізація з метою поширення християнської віри».

Експертний висновок на навчальну програму курсу «Християнська етика в українській культурі» для курсів підвищення кваліфікації педпрацівників за авторства К. Левківського, В. Даниленко та В. Мележик.

6 жовтня 2016 року виповнилося 420 років собору в Бересті, який визначив новий статус Української Церкви в християнському світі. Цей Собор знаходить різні оцінки в богословських і світських публікаціях. Складається враження, що й сама Греко-Католицька Церква, яку він інституював в новій якості, чомусь чи то соромиться його як самовільної без узгодження із Константинополем затії, а чи ж боїться згадувати із-за наявних навіть у своїх велико-католицьких братів, що знаходяться в офіційно нерекламованому союзі із Московсько-Православною Церквою, негативних оцінок уніатизма. Пригадую, як на (...) Різдв’яній урочистості в січні 2016 року у вітальному слові Предстоятеля Церкви навіть не прозвучала згадка про Берестейський Собор. При моїй заувазі йому про це, владика якось ухильно вдався до згадки про Володимирове хрещення, про Львівський псевдо-собор 1946 року, а ось на значимості Берестя чомусь не наголосив. (shrink)