Abstract
У статті досліджується проблема мнемотехнік болю в контексті історичної трансформації мислення від архаїчних тілесних практик графізму болю до сучасної культури анестезії. Графізм болю розглядається як першооснова людського буття в контексті формування соціальної пам’яті. Виокремлюється історико-філософський сюжет, згідно з яким розрізнюються тілесна топіка перцептів і метатілесна топіка концептів. Зазначається, що метафізична мнемотехніка виключає тіло як матерію пам’яті, тому сучасна культура постає як культура анестезії, спрямованої проти повторення болю. Але водночас це викликає нові пошуки насолоди саме у переживанні болю.