Abstract

В статті дається аналіз однієї з складних управлінських категорій «автопоезис», як механізму суперпозиції компонентів на основі взаємодія дії зворотних зв’язків, що сприяють формуванню єдиного соціального організму і являються самовідтворюючими одиницями у фізичному та соціальному геополітичному просторі; практичне застосування автопоезису до аналізу соціальних систем може допомагати підвищенню ефективності всього управлінського організму. В статті обґрунтовується сутність і значення теорії автопоезису як однієї з самої сучасної концепції постнекласичної науки; пояснюється понятійно-категоріальний апарат теорії автопоезису та її значення для сучасного розуміння зворотного зв’язку; розкривається еволюція теорії автопоезису та її понятійно-категоріального апарату для пізнання складних соціальних систем та напрями підвищення ефективності автопоезису та його значення для оптимізації зворотного зв’язку управлінської діяльності. Автор статті намагається знайти напрями виходу з соціокультурної кризи, які можливі завдяки «горизонтальним комунікаціям», направленим на формування громадськості.