Екзистенціальна традиція надає, як мінімум, дві лінії розвитку поставленої проблеми: перша з них твориться як повернення до істинного буття шляхом відмови від посередньої комунікації; друга наголошує на приреченості зіткнення з Іншим, в якій останній є однією зі стадій становлення самосвідомості. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю інтегрування цих двох моделей, спростовуючи розповсюджений погляд на екзистенціалізм як апологію занепаду, декадансу, соліпсизму, людської пасивності, насамкінець – непотрібності філософського акту в стані цілковитої «занедбаності» суб’єкта, як і в умовах бездомності власного буття. Ми будемо рухатись логічним (...) шляхом, який схематично можна було б зобразити у вигляді параболи: від феноменологічного макрорівня до двозначності, допитливості, пересудів повсякденного Ми, та крізь онтологізацію останніх до виходу на проблему буття, безперечно, в екзистенціальній його інтерпретації. Нас буде цікавити не тільки потенціал мовних трансформаційних процесів у визначеному полі філософії, але й паралелі з їх реальними втіленнями у тому, що ми звемо феноменом постмодерну, сповненого наслідками гайдеґґеріанської оптики у її спотвореній варіації. Метою дослідження є встановлення альтернатив у координатах проекту есенції-екзистенції-комунікації крізь подолання як «атомарності», так і «тоталітарності» суб’єкта на підставі філософсько-екзистенціальних засад. (shrink)