The last thirty years of scholarship in western medieval philosophical historiography have seen a number of reflections on the methodological paradigms, schools, trends, and dominant approaches in the field. As a contribution to this ongoing assessment of the existing methods of studies in medieval philosophy and theology and a supplement to classifications offered by M. Colish, J. Inglis, C. König-Pralong, J. Marenbon, A. de Libera, and others, the article offers another explanatory tool. Here is a description of an imaginary system (...) of methodological coordinates that systematizes the current tendencies by placing them in a three-dimensional system of axes. Every axis corresponds to a certain aspect of the historical and systematic research in medieval thought and symbolizes a possible movement between two extremes representing opposite methodological values and directions. The methods and approaches practiced in recent studies in medieval philosophy and theology might be schematically located inside this general system of argumentational, focal (or objectival), and (con)textual axes with their intersection identified with what some scholars call the “integral” model of study. This explanatory tool allows one to see how current approaches and methods form a panoply of axes that belong together in one complex grid and helps to visualize the tapestry of existing approaches in medieval philosophical historiography. (shrink)

Consistency is commonly taken to be an interpretive virtue in scholarship, but the rationale behind this assumption is unclear. This paper explores the question of why we should take consistency to be an interpretive virtue; it finds that while considerations of accuracy might render the issue underdetermined, we nevertheless have reason to take consistency to be an interpretive virtue on the basis of considerations of philosophical worth.

Історія філософії як філософська дисципліна має двоїсте завдання. Історик філософії мусить шукати факти й опікуватися думками. Дискусії щодо поєднання цих завдань тривають. Мета цієї розвідки – прояснити поняття суб’єкта історико-філософського пізнання, функції та форми його присутності у дослідницьких текстах. Маємо прийняти як вихідний пункт декілька припущень. По-перше, тексти є тим місцем, у якому можна локалізувати такого суб’єкта, оскільки він не збігається з емпіричним суб’єктом. Навпаки, емпіричний суб’єкт здобуває свою ідентичність як дослідник у тексті й через текст. По-друге, дослідницький текст наводить (...) мости між минулим і теперішнім, тобто зобов’язує дослідника не лише висловлювати свої думки, а й чути інші. По-третє, існування інтерпретаторів як соціальної групи спростовує можливість прямого контакту тексту і читача та обіцяє реалізувати цей контакт у дослідницькому тексті. Отже, хоча текст сам по собі не становить винятковий інтерес для дослідника, суб’єкт історико-філософського пізнання може бути реконструйований саме на основі текстів. У процесі реалізації поставленої мети визначено, в чому полягає специфіка історико-філософського пізнання та які вимоги висуває текст до свого читача; з’ясовано значення настроїв і почуттів у історико-філософському пізнанні та особливості, що відрізняють суб’єкта історико-філософського пізнання від інших суб’єктів пізнання. В основу аналізу покладено деякі теоретичні пропозиції І. Ш. Зарка та Ф. Р. Анкерсміта. Свої висновки автор підтверджує коротким порівняльним аналізом двох досліджень філософії XVIII століття. (shrink)