У статті розглядається проблема впливу феномену нудьги з творчості А.Шопенгауера на творчість М.Гайдеґґера. Вітчизняні і світові дослідники відмічають, що Шопенгауер є основоположником екзистенціалізму, хоча в історії філософії займає нішу філософії життя. Для розкриття концептів світу, волі та нудьги він використовує закони логіки, достатні раціональні підстави, основи сущого та вищі ідеї. Не можна сказати, що М.Гайдеґґер нехтує таким підходом, хоча б тому, що провідний метод дослідження традиції, – деструкція, – вводить його вчення до неї. За матеріалом статті аналізуються опозиції: метафізичне вчення (...) про волю як річ у собі – свобода, тільки яка й здатна ставити питання до себе (у Шопенгауера людина керується мотивами до вольового акту; у Гайдеггера людина є носієм якості свободи); нудьга як апріорі настрій пізнання – нудьга як екзистенціальний настрій Dasein. Стаття має за свої задачі: 1) дослідження вчення про нудьгу з метою вияву в її структурі аспектів свободи; 2) дослідження паралелей, зв’язку і протилежностей в концепті людини, на яку орієнтовані світогляди Шопенгауера та Гайдеґґера в проблемі можливості пізнання буття. Зроблено висновки, що у творчості Гайдеґґера одного періоду нудьга є фундаментальним настроєм Dasein, який виражений актуальним часу життя М.Г. духом постіндустріального робітничого суспільства. За пізнішою версією – нудьга є певним способом буття-тут, який характеризується тотальним підходом до відкриття собі своєї справжності. Таким чином, Гайдеґґер далеко наперед закидує актуальність проблеми нудьги в її широкому значенні, яке перегукується з шопенгауерівським – рутина, щоденність, коло бажань і страждань, ведення не свого життя, das man. Результатом дослідження, який представляється у статті є розділення гайдеггерівських інтуїцій про нудьгу на дві окремі позиції. Перша залишається у шопенгауерівському дусі, коли вчення про сенси буття, головним настроєм якого є нудьга, сприймаються як засновки ведення життя людей типів da-sein і das man. Друга представляє розрив від екзистенціальної дисципліни до фундаментальної онтології, герменевтики фактичності, в темі якої глибинною нудьгою пояснюється тотальність (постійна доступність до можливостей бути через мислення). (shrink)

Schopenhauer repeatedly claims that all pleasure is negative, and this view seems to play key roles throughout his work. Nonetheless, many scholars have argued that Schopenhauer actually acknowledges certain positive pleasures. Two major arguments have been offered for this reading, one focused on the link between Schopenhauer's view of pleasure and Plato's, and one focused on Schopenhauer's distinction between two components of aesthetic pleasure. I argue that neither way of motivating the positive pleasure reading succeeds. Both overlook a key aspect (...) of Schopenhauer's account: namely, his suggestion that there are two distinct kinds of negative pleasure, pleasures of satisfaction and pleasures of distraction. When Schopenhauer claims that all pleasure is negative, he means it. (shrink)

To elaborate the intention of previous contribution, this paper opens again the problem of reception of Kant's definition of the category sublime. Variations which perform Schopenhauer, Nietzsche and Adorno represent some innovative approaches. Bridging the history of this aesthetic category in the 20th century in theirs thinking, represents functionality of the sublime, which we observe through the transformations in artistic and aesthetic discourse and which encourages us to an contemporary revaluation of this concept.