A philosopher’s case for the importance of good—if ethically questionable—humor. A good sense of humor is key to the good life, but a joke taken too far can get anyone into trouble. Where to draw the line is not as simple as it may seem. After all, even the most innocent quips between friends rely on deception, sarcasm, and stereotypes and often run the risk of disrespect, meanness, and harm. How do we face this dilemma without taking ourselves too seriously? (...) In Wisecracks, philosopher David Shoemaker examines this interplay between humor and morality and ultimately argues that even morally suspect humor is an essential part of ethical life. Shoemaker shows how improvised “wisecracks” between family and friends—unlike scripted stand-up, sketches, or serials—help us develop a critical human skill: the ability to carry on and find the funny in tragedy. In developing a new ethics of humor in defense of questionable gibes, Wisecracks offers a powerful case for humor as a healing presence in human life. (shrink)

_An exploration of philosophical and religious ideas about humor in modern philosophy and their secular implications._.

Cosmovisione è un termine che dovrebbe significare un insieme di fondamenti da cui emerge una comprensione sistemica dell'Universo, delle sue componenti come la vita, il mondo in cui viviamo, la natura, il fenomeno umano e le sue relazioni. Si tratta, quindi, di un campo della filosofia analitica alimentato dalle scienze, il cui obiettivo è questa conoscenza aggregata ed epistemologicamente sostenibile su tutto ciò che siamo e conteniamo, che ci circonda e che in qualche modo si relaziona con noi. È qualcosa (...) di antico quanto il pensiero umano e, oltre a utilizzare elementi di cosmologia scientifica, racchiude tutto ciò che nella filosofia e nella scienza si riferisce all'universo e alla vita. Una cosmovisione non è un insieme d’idee, ipotesi e presupposti, ma un sistema basato su osservazione, analisi, prove e dimostrazione. Nessuna cosmovisione intende definire, stabilire, proporre, ma solo comprendere, analizzare e interpretare. Ognuno di noi costruisce e porta avanti la propria cosmovisione per tutta la vita, senza stabilire forme, come sfondo per il proprio pensiero e comportamento. Linguisticamente il termine “cosmovisione” deriverebbe dal tedesco, equivalente al concetto di“Weltanschauung”, utilizzato da diversi filosofi. Tuttavia, questa relazione linguistica non è applicabile perché contraddice ciò che proponiamo come cosmovisione. Questa parola tedesca rimanda a una visione prelogica o proto-sperimentale della realtà, con un contesto intuitivo e lontana da una conoscenza critica che non esisteva ancora al momento della sua formulazione. Senza dubbio, le cosmovisioni, nel senso in cui le intendiamo, ospitano e utilizzano questi elementi proto-sperimentali o prelogici che includono la storia, l’inconscio collettivo e tutti gli archetipi che portiamo con noi. Tuttavia, nel concetto che qui applichiamo, la cosmovisione va ben oltre questo contenuto, dapprima sottoponendolo costantemente al pensiero critico attuale e, infine, facendo dell'esperienza analitica (e non del pensiero o dell'intuizione stessa) il suo universo reale. In questo lavoro, cerchiamo di delineare una cosmovisione basata sulle realtà che la scienza offre oggi. Non proponiamo, in nessun momento, di fare scienza; o teorizzare la filosofia, ma cercheremo sempre di essere supportati da loro o, almeno, protetti da loro dalle distorsioni cognitive che abitualmente ci portiamo dietro. (shrink)

Космовізі — це термін, який має означати набір основ, з яких виникає системне розуміння Всесвіту, його складових як життя, світу, в якому ми живемо, природи, людського феномену та їхніх взаємозв’язків. Таким чином, це галузь аналітичної філософії, що живиться науками, метою якої є це сукупне та епістемологічно стійке знання про все, що ми є і що містить у собі, що оточує нас і що будь-яким чином до нас відноситься. Це щось таке ж давнє, як людська думка, і, окрім використання елементів наукової (...) космології, воно охоплює все у філософії та науці, що стосується Всесвіту та життя. Космогляд — це не набір ідей, гіпотез і припущень, а система, заснована на спостереженнях, аналізі, доказах і демонстраціях. Жодне космобачення не має на меті визначати, встановлювати чи пропонувати, а лише розуміти, аналізувати та інтерпретувати. Кожен з нас будує і транспортує своє космогляд протягом життя, не встановлюючи форми, як фон для нашого мислення і поведінки . Лінгвістично термін «космовізія» походить від німецької мови, що еквівалентно поняттю « Weltanschauung», яке використовували кілька філософів. Однак цей лінгвістичний зв’язок незастосовний, оскільки він суперечить тому, що ми пропонуємо як космовізію. Це німецьке слово відноситься до дологічного або протоекспериментального бачення реальності з інтуїтивним контекстом і далеко не критичним знанням, яке ще не існувало на момент його формулювання. Безсумнівно, космовізії, у тому сенсі, як ми їх розуміємо, містять і використовують ці протоекспериментальні або до-логічні елементи, які включають історію, колективне несвідоме та всі архетипи, які ми носимо. Однак у концепції, яку ми тут застосовуємо, космовізія виходить далеко за межі цього змісту, по-перше, постійно підпорядковуючи його теперішньому критичному мисленню і, нарешті, роблячи аналітичний досвід (а не саму думку чи інтуїцію) своїм справжнім всесвітом. У цій роботі ми прагнемо окреслити космогляд, заснований на реаліях, які пропонує сьогодні наука. Ми ніколи не пропонуємо займатися наукою; або теоретизувати філософію, але ми завжди будемо прагнути отримати їхню підтримку або, принаймні, захистити їх від когнітивних викривлень, які ми зазвичай несемо. (shrink)

宇宙观是一个词汇，应该意味着一组基础，从中产生对 宇宙的系统性理解，包括生命、我们所处的世界、自然 界、人类现象及其相互关系。因此，这是一种由科学支 持的分析哲学领域，其目标是对我们周围及与我们相关 的所有事物的综合而认识，并在认识上具有认识论的支 持。它是与人类思维一样古老的存在，并且除了运用科 学宇宙学的元素外，还涵盖了所有涉及宇宙和生命的哲 学和科学。 一个宇宙观并不是一组想法、假设和假定，而是一个基 于观察、分析、证据和论证的系统。没有一个宇宙观会 试图定义、确立或提出，而只是理解、分析和解释。每 个人在一生中构建和承载着自己的宇宙观，作为我们思 维和行为的背景。 从语言学角度来看，术语“宇宙观”来源于德语，相当 于多位哲学家所使用的“Weltanschauung”概念。然 而，这种语言上的关系并不适用，因为它与我们所提出 的宇宙观相悖。这个德语词指的是一种先前逻辑或原始 实验性的现实观，具有直觉性的背景，并且在其形成时 6 还不存在批判性的认识。毫无疑问，在我们理解的意义 上，宇宙观包含并使用了这些原始实验性或先前逻辑的 元素，包括历史、集体无意识和我们所承载的所有原型。 然而，在我们应用的概念中，宇宙观远远超越了这些内 容，首先是因为它不断地将其置于当前的批判性思维之 下，并最终使经验成为其真实的宇宙，而非仅仅是思维 或直觉。 安东尼奥·洛佩斯展示了这一内容的广度：1 “宇宙观并不是思维的产物。它并非源于简单 的求知欲望。对现实的理解是宇宙观形成的重 要时刻，但仅仅是其中之一。它源自生活的行 为，源自对生命的经验，源自我们心灵的整体 结构。将生命提升到意识中，在对现实的认识、 对生命的价值以及意志的现实性中，是人类在 生活观念的发展中所做的缓慢而艰难的工作。 （W. Dilthey, 1992 [1911]: 120）”。 -/- 在这项工作中，我们试图勾勒出一种基于当今科学所提 供的现实的宇宙观。我们在任何时候都不会试图进行科 学研究，或对哲学进行理论化，而始终努力在它们的支 持下，或至少在它们的保护下，免受我们通常所带有的 认知扭曲的影响。 .

Космовидение - термин, под которым следует понимать совокупность оснований, из которых возникает системное понимание Вселенной, таких ее составляющих, как жизнь, мир, в котором мы живем, природа, феномен человека, и их взаимосвязей. таким образом, это область аналитической философии, питаемая науками, целью которой является совокупное и эпистемологически устойчивое знание обо всем, чем мы являемся и что в нас содержится, что нас окружает и что так или иначе с нами связано. это старое, как человеческая мысль, понятие, которое не только использует элементы научной космологии, (...) но и охватывает все, что относится к вселенной и жизни в философии и науке. Космовидение — это не набор идей, гипотез и предположений, а система, основанная на наблюдениях, анализе, доказательствах и демонстрациях. Космовидение не ставит своей целью определить, установить или предложить, а лишь понять, проанализировать и интерпретировать. Каждый из нас строит и переносит свое космовидение в течение жизни, не устанавливая форм, как фон для нашего мышления и поведения. С лингвистической точки зрения термин "космовидение" происходит от немецкого, эквивалентного понятию "Weltanschauung", используемому рядом философов. Однако эта лингвистическая связь неприменима, поскольку противоречит тому, что мы предлагаем в качестве космовидения. Это немецкое слово обозначает дологическое или протоэкспериментальное видение реальности, имеющее интуитивный контекст и далекое от критического знания, еще не существовавшего на момент его формулировки. Несомненно, космовидения в том смысле, как мы их понимаем, содержат и используют эти протоэкспериментальные или дологические элементы, включающие историю, коллективное бессознательное и все архетипы, которые мы носим в себе. Однако в той концепции, которую мы здесь применяем, космовидение выходит далеко за пределы этого содержания, во-первых, постоянно подчиняя его современному критическому мышлению и, наконец, делая аналитический опыт (а не саму мысль или интуицию) своей актуальной вселенной. Антониу Лопес раскрывает широту этого содержания: -/- "Космовидения не являются продуктом мысли. Они не возникают из простого желания знать. Постижение реальности - важный момент в ее конфигурации, но, тем не менее, только один. Оно исходит из жизненного поведения, из жизненного опыта, из структуры нашей психической совокупности. Возвышение жизни до сознания в познании реальности, в оценке жизни и в волевой реальности — это медленная и тяжелая работа, которую проделало человечество в развитии представлений о жизни". (В. Дильтей, 1992 [1911]: 120)". . В данной работе мы стремимся изложить космовидение, основанное на тех реалиях, которые сегодня предлагает наука. Мы ни в коем случае не собираемся заниматься наукой или теоретизировать философию, но всегда будем стремиться опираться на них или, по крайней мере, защищаться ими от тех когнитивных искажений, которые мы обычно несем. (shrink)

It is not by thinking that we create worlds. It is by understanding the world that we learn to think. Cosmovision is a term that should mean a set of foundations from which emerges a systemic understanding of the Universe, its components as life, the world we live in, nature, human phenomena, and their relationships. It is, therefore, a field of analytical philosophy fed by the sciences, whose objective is this aggregated and epistemologically sustainable knowledge about everything that we are (...) and contain, that surrounds us, and that relates to us in any way. It is something as old as human thought, and, in addition to using elements of scientific cosmology, it encompasses everything in philosophy and science that refers to the universe and life. A cosmovision is not a set of ideas, hypotheses, and assumptions but a system based on observation, analysis, evidence, and demonstration. No cosmovision intends to define, establish, or propose but only to understand, analyse, and interpret. Each of us builds and transports his cosmovision throughout life, without establishing forms, as a background for our thinking and behaviour. Linguistically, the term “cosmovision” would derive from the German, equivalent to the concept of “ Weltanschauung,” as used by several philosophers. However, this linguistic relationship is not applicable because it contradicts what we propose as a cosmovision. This German word refers to a pre-logical or proto- experimental vision of reality, with an intuitive context and far from critical knowledge still non-existent at the time of its formulation. Undoubtedly, cosmovisions, in the sense in which we understand them, house and use these proto-experimental or pre-logical elements that include history, the collective unconscious, and all the archetypes we carry. However, in the concept that we apply here, the cosmovision goes far beyond this content, firstly by constantly submitting it to present critical thinking, and finally by making the analytic experience ( and not the thought itself or intuition) its actual universe. António Lopes expose the breadth of this content: -/- "Cosmovisions are not the product of thought. They do not spring from the simple desire to know. The apprehension of reality is an important moment in its configuration, but, nevertheless, it is only one. It comes from the vital conduct, from the experience of life's evaluation, and from the structure of our psychic totality. The elevation of life to consciousness in the knowledge of reality, in the valuation, and in the volitional reality is the slow and arduous work that humanity has done in the development of the conceptions of life. (W. Dilthey, 1992 [1911]: 120)”(1) -/- In this work, we seek to outline a cosmovision based on the realities that science offers today. We do not propose, at any time, to do science; or theorise philosophy, but we will always seek to be supported by them or, at least, protected by them from the cognitive distortions that we usually carry. ________________________________________________ (1) Lopes , Antonio – “ Weltanschauung (Cosmovision)” (2009 ) in Carlos Ceia's E-Dictionary of Literary Terms. -/- . (shrink)

Nicht durch das Denken erschaffen wir Welten. Indem wir die Welt verstehen, lernen wir zu denken. Kosmovision ist ein Begriff, der eine Reihe von Grundlagen bedeuten sollte, aus denen ein systemisches Verständnis des Universums, seiner Bestandteile als Leben, der Welt, in der wir leben, der Natur, des menschlichen Phänomens und ihrer Beziehungen hervorgehen sollte. Es handelt sich also um ein von den Wissenschaften gespeistes Feld der analytischen Philosophie, deren Ziel dieses aggregierte und erkenntnistheoretisch nachhaltige Wissen über alles ist, was wir (...) sind und beinhalten, was uns umgibt und was uns in einer Weise betrifft. Sie ist so alt wie das menschliche Denken und umfasst neben der Verwendung von Elementen der wissenschaftlichen Kosmologie alles in Philosophie und Wissenschaft, was sich auf das Universum und das Leben bezieht. Eine Kosmovision ist keine Sammlung von Ideen, Hypothesen und Annahmen, sondern ein System, das auf Beobachtung, Analyse, Beweisen und Demonstrationen basiert. Keine Kosmovision will definieren, etablieren oder vorschlagen, sondern nur verstehen, analysieren und interpretieren. Jeder von uns baut und transportiert sein ganzes Leben lang seine Kosmovision, ohne Formen zu etablieren, als Hintergrund für unser Denken und Handeln. In dieser Arbeit versuchen wir, eine Kosmovision zu skizzieren, die auf den Realitäten basiert, die die Wissenschaft heute bietet. Wir schlagen zu keinem Zeitpunkt vor, Wissenschaft zu betreiben; oder Philosophie zu theoretisieren, aber wir werden immer versuchen, von ihnen unterstützt oder zumindest vor den kognitiven Verzerrungen geschützt zu werden, die wir normalerweise mit uns herumtragen. (shrink)

Não é pensando que criamos mundos. É compreendendo o mundo que aprendemos a pensar. Cosmovisão é um termo que deve significar um conjunto de fundamentos dos quais emerge uma compreensão sistêmica do Universo, seus componentes como a vida, o mundo em que vivemos, a natureza, o fenômeno humano e suas relações. Trata-se, portanto, de um campo da filosofia analítica alimentado pelas ciências, cujo objetivo é esse conhecimento agregado e epistemologicamente sustentável sobre tudo o que somos e contemos, que nos cerca (...) e que nos relaciona de alguma forma. É algo tão antigo quanto o pensamento humano e, além de utilizar elementos da cosmologia científica, engloba tudo na filosofia e na ciência que se refere ao universo e à vida. Uma cosmovisão não é um conjunto de ideias, hipóteses e suposições, mas um sistema baseado em observação, análise, evidência e demonstração. Nenhuma cosmovisão pretende definir, estabelecer, propor, mas apenas compreender, analisar e interpretar. Cada um de nós constrói e transporta sua cosmovisão ao longo da vida, sem estabelecer formas, como pano de fundo para nosso pensamento e comportamento. Linguisticamente, o termo “cosmovisão” derivaria do alemão, equivalente ao conceito de “ Weltanschauung”, usado por vários filósofos. No entanto, essa relação linguística não é aplicável porque contraria o que propomos como cosmovisão. Esta palavra alemã refere-se a uma visão pré-lógica ou proto-experimental da realidade, com um contexto intuitivo e longe de um conhecimento crítico ainda inexistente no momento da sua formulação. Sem dúvida, as cosmovisões , no sentido em que as entendemos, abrigam e utilizam esses elementos protoexperimentais ou pré-lógicos que incluem a história, o inconsciente coletivo e todos os arquétipos que carregamos. No entanto, no conceito que aqui aplicamos, a cosmovisão vai muito além desse conteúdo, primeiro por submetê-lo constantemente ao pensamento crítico presente e, finalmente, por tornar a experiência analítica (e não o próprio pensamento ou intuição) seu universo real. António Lopes expõe a amplitude deste conteúdo: -/- “Cosmovisões não são o produto do pensamento. Não nascem do simples desejo de saber. A apreensão da realidade é um momento importante em sua configuração, mas, no entanto, é apenas um. Vem da conduta vital, da experiência da vida, da estrutura de nossa totalidade psíquica. A elevação da vida à consciência no conhecimento da realidade, na valorização da vida e na realidade volitiva é o trabalho lento e árduo que a humanidade tem feito no desenvolvimento das concepções de vida. (W. Dilthey, 1992 [1911]: 120)” Neste trabalho, buscamos traçar uma cosmovisão baseada nas realidades que a ciência oferece hoje. Não nos propomos, em nenhum momento, a fazer ciência ou teorizar a filosofia, mas sempre buscaremos ser apoiados por elas ou, pelo menos, protegidos por elas das distorções cognitivas que costumamos carregar. (shrink)

Ce n'est pas en pensant que nous créons des mondes. C'est en comprenant le monde que nous apprenons à penser. La cosmovision est un terme qui devrait désigner un ensemble de fondements d'où émerge une compréhension systémique de l'Univers, de ses composantes comme la vie, le monde dans lequel nous vivons, la nature, le phénomène humain et leurs relations. C'est donc un champ de la philosophie analytique nourri par les sciences, dont l'objectif est cette connaissance agrégée et épistémologiquement soutenable de (...) tout ce que nous sommes et contenons, qui nous entoure, et qui nous concerne de quelques manières que ce soit. C'est quelque chose d'aussi vieux que la pensée humaine et, en plus d'utiliser des éléments de la cosmologie scientifique, il englobe tout ce qui, dans la philosophie et la science, se réfère à l'univers et à la vie. Une cosmovision n'est pas un ensemble d'idées, d'hypothèses et de suppositions, mais un système établi sur l'observation, l'analyse, la preuve et la démonstration. Aucune cosmovision n'entend définir, établir ou proposer, mais seulement comprendre, analyser et interpréter. Chacun de nous construit et transporte sa cosmovision tout au long de sa vie, sans établir de forme, comme toile de fond de nos pensées et de nos comportements. Linguistiquement, le terme « cosmovision » dériverait de l'allemand, équivalent au concept de « Weltanschauung », tel qu'il a été utilisé par plusieurs philosophes. Cependant, cette relation linguistique n'est pas applicable, car elle contredit ce que nous proposons comme cosmovision. Ce mot allemand fait référence à une vision prélogique ou proto-expérimentale de la réalité, avec un contexte intuitif et loin des connaissances critiques encore inexistantes au moment de sa formulation. Sans aucun doute, les cosmovisions, au sens où nous les entendons, abritent et utilisent ces éléments proto-expérimentaux ou prélogiques qui incluent l'histoire, l'inconscient collectif et tous les archétypes que nous portons. Or, dans le concept que nous appliquons ici, la cosmovision va bien au-delà de ce contenu, d'abord en le soumettant constamment à la pensée critique actuelle et enfin en faisant de l'expérience analytique (et non de la pensée elle-même ou de l'intuition) son univers réel. António Lopes expose l'étendue de ce contenu : [ ] « Les cosmovisions ne sont pas le produit de la pensée. Ils ne naissent pas du simple désir de savoir. L'appréhension de la réalité est un moment important dans sa configuration, mais, néanmoins, ce n'en est qu'un. Elle vient de la conduite vitale, de l'expérience de la vie, de la structure de notre totalité psychique. L'élévation de la vie à la conscience dans la connaissance de la réalité, dans l'évaluation de la vie et dans la réalité volitive est le travail lent et ardu que l'humanité a fait dans le développement des conceptions de la vie. (W.Dilthey, 1992 [1911] : 120). Dans cet ouvrage, nous cherchons à esquisser une cosmovision fondée sur les réalités que la science offre aujourd'hui. Nous ne proposons, à aucun moment, de faire de la science ; ou théoriser la philosophie, mais nous chercherons toujours à être soutenus par eux ou, du moins, protégés par eux des distorsions cognitives que nous portons habituellement. -/- . (shrink)

No es pensando como creamos mundos. Es comprendiendo el mundo como aprendemos a pensar. Cosmovisión es un término que debe significar un conjunto de fundamentos a partir de los cuales emerge una comprensión sistémica del Universo, sus componentes como la vida, el mundo en que vivimos, la naturaleza, el fenómeno humano y sus relaciones. Es, por tanto, un campo de la filosofía analítica alimentado por las ciencias, cuyo objetivo es ese conocimiento agregado y epistemológicamente sostenible sobre todo lo que somos (...) y contenemos, que nos rodea y con lo que nos relacionamos de alguna manera. Es algo tan antiguo como el pensamiento humano y, además de utilizar elementos de la cosmología científica, engloba todo lo que en filosofía y ciencia se refiere al universo y la vida. Una cosmovisión no es un conjunto de ideas, hipótesis y suposiciones, sino un sistema basado en la observación, el análisis, la evidencia y la demostración. Ninguna cosmovisión pretende definir, establecer, proponer, sino solo comprender, analizar e interpretar. Cada uno de nosotros construimos y transportamos nuestra cosmovisión a lo largo de nuestra vida, sin establecer formas, como trasfondo de nuestro pensamiento y comportamiento. Lingüísticamente, el término “cosmovisión” se deriva del alemán, equivalente al concepto de “Weltanschauung” utilizado por varios filósofos. Sin embargo, esta relación lingüística no es aplicable porque va en contra de lo que proponemos como cosmovisión. Esta palabra alemana hace referencia a una visión prelógica o protoexperimental de la realidad, con un contexto intuitivo y alejado de un conocimiento crítico que aún no existía en el momento de su formulación. Sin duda, las cosmovisiones, no tiene sentido en que las entendamos, cobijen y utilicen estos elementos proto-experimentales o prelógicos que incluyen la historia, el inconsciente colectivo y todos los arquetipos que portamos. Sin embargo, en el concepto que aquí aplicamos, la cosmovisión va mucho más allá de este contenido, primero al someterlo constantemente al pensamiento crítico actual y, finalmente, al hacer de la experiencia analítica (y no del pensamiento o la intuición en sí) su verdadero universo. António Lopes expone la amplitud de este contenido: -/- “Las cosmovisiones no son el producto del pensamiento. No nacen del simple deseo de saber. La aprehensión de la realidad es un momento importante en su configuración, sin embargo, es uno solo. Proviene de la conducta vital, de la experiencia de vida, de la estructura de nuestra totalidad psíquica. El apoyo de la vida a la conciencia en el conocimiento de la realidad, en la apreciación de la vida y en la realidad volitiva, es el trabajo lento y arduo que ha hecho la humanidad en el desarrollo de los conceptos de vida. (W. Dilthey, 1992 [1911]: 120)” . En este trabajo buscamos esbozar una cosmovisión a partir de las realidades que ofrece la ciencia en la actualidad. No nos proponemos, en ningún momento, hacer ciencia; o teorizar la filosofía, pero siempre buscaremos ser apoyados por ellos o, al menos, protegidos por ellos de las distorsiones cognitivas que solemos llevar. -/- . (shrink)

This article discusses the way humans value nature, with a focus on the way they value nature aesthetically. Of particular interest are the values of children and adolescents and the role of aesthetics in scientific studies. The discussion is based on philosophical writings, especially aesthetic sources, and current environmental education empirical research. Our aim is to show the necessity the science lessons have of an unambiguous aesthetic dimension. With flexible teaching methods that partly take place outdoor, the students' own values (...) and aesthetic experiences become a prompting starting point for understanding humankind’s role in nature. (shrink)

Much recent discussion in the aesthetics of nature has focused on Scientific cognitivism, the view that in order to engage in a deep and appropriate aesthetic appreciation of nature, one must possess certain kinds of scientific knowledge. The most pressing difficulty faced by this view is an apparent tension between the very notion of aesthetic appreciation and the nature of scientific knowledge. In this essay, I describe this difficulty, trace some of its roots and argue that attempts to dismiss it (...) fail. I then develop a response to the problem, drawing on the notion of the theory-ladenness of observation. I conclude by considering the relationship between this response and one common approach to the problem, the appeal to expressive qualities in nature. (shrink)

Sensory ecology is a discipline that focuses on how living creatures use information to survive, but not to live. By trans-defining the orthodox concept of sensory ecology, a serious heterodox question arises: how do organisms use their senses to live, i.e. to enjoy or suffer life? To respond to such a query the objective and emotional meaning of symbols must be revealed. Our program is distinct from both the neo-Darwinian and the classical ecological perspective because it does not focus on (...) survival values of phenotypes and their functions, but asks for the aesthetic effect of biological structures and their symbolism. Our message recognizes that sensing apart from having a survival value also has a beauty value. Thus, we offer a provoking and inspiring new view on the sensory relations of ‘living things’ and their surroundings, where the innovating power of feelings have more weight than the privative power of reason. (shrink)

Aesthetics is a vexed topic in philosophy, with a long history. For my purposes, an aesthetic experience is a foundational affective response to an object, to which terms such as “ugly”, “beautiful”, “pretty” or “harmonious” are applied. These terms are derived from a Discourse of aesthetics; some remain constant, others change from generation to generation. Aesthetics and ethics have been linked in Western thought since the days of Plato and Aristotle. This essay examines what is happening to that link in (...) contemporary experience. It emphasises the ways in which the popular media exploit aesthetic appeal to penetrate their market, and to exploit and frame intuitive responses to current and past events. Production values, the artfulness of editors and the financial interests of producers and directors thus do much to determine contemporary aesthetic and ethical judgements. That which is beautifully presented invites the ethical involvement of the audience. Events whose images are beautifully presented constitute “hyperevidence”, a pre-judged, reinforced and amplified illusion of reality and participation. Understanding how aesthetic excellence draws audiences into ethical relationship with what is presented becomes an important part of education in ethics, including bioethics. (shrink)

In Mary Shelley’s Frankenstein the brilliant scientist Viktor Frankenstein constructs and animates a gigantic and superhumanly powerful man. But upon animation, Frankenstein discovers he neglected beauty, and beholding his hideous creation flees in horror without even naming the man. Abandoned and alone the monster leaves society, yet secretly observing humanity learns language and philosophy and eventually discovers humanity’s self-understanding and his own self-understanding to be grounded in beauty rather than reason.

En el presente artículo, una vez expuestas las diversas teorías de la risa, se defiende que la risa básica (la que no tiene función social) tiene como elemento necesario, aunque no suficiente, la incongruencia. Asimismo, se postula que el chiste, generado primariamente para hacer reír, se constituye en paradigma hermenéutico de comprensión que proporciona una nueva visión de un estado de cosas y rompe lo que naturalmente cabía esperar del decurso del relato. Aunque haya un entorno de interpretaciones posibles, sólo (...) una es la correcta, y ésa es la que convierte al chiste en lo que es. In this paper, after introducing the different theories of laughter, we defend that basic laughter (that one without a social function) has incongruity as its necessary, though not sufficient, element. Besides, we propose the joke (made primarily to provoke laughter) as a hermeneutic paradigm of understanding that provides a new view of a state of affairs, and breaks with what should be naturally expected from the course of the narrative. Even though there is a series of possible interpretations, only one is the right one, and that is the one that makes the joke a joke. (shrink)

Authoress considers aesthetic thinking of George Santayana to be closely interconnected and knotted with his philosophical attitudes and at the same time with his art production. The authoress suggests that his production, in spite of diversity of his ideas, can be characterized by continuity. She proves by evidence that Santayana’s thinking has not changed during his production despite the fact that he has used different approaches or terminology or style, medium... She points at the development of his thinking, shifts of (...) opinions and ideas, which he has had on beauty, art, and life. She points out that his own ontological philosophical system has been developed gradually from his youthful aesthetic ideas. The authoress considers Santayana’s aesthetic thinking, especially his concept of “aesthetic experience” to be inspiring source for contemporary aesthetic and philosophical theories. (shrink)