L.A. Paul has recently defended the methodology of metaphysics on the grounds that it is continuous with the sciences. She claims that both scientists and metaphysicians use inference to the best explanation to choose between competing theories, and that the success of science vindicates the use of IBE in metaphysics. Specifically, the success of science shows that the theoretical virtues are truth-conducive. I challenge Paul’s claims on two grounds. First, I argue that, at least in biology, scientists adhere to the (...) vera causa ideal, which allows the theoretical virtues to play a much more limited role in scientific reasoning than Paul requires for metaphysical reasoning. The success of biology thus does not vindicate the methodology of metaphysics. Second, I argue that, at least in many cases, the successful reliance on the theoretical virtues in scientific contexts shows only that the theoretical virtues are truth-conducive within those local contexts, and not that they are truth-conducive generally. The upshots are that Paul’s defense of the methodology of metaphysics fails, and that any attempt to rescue her defense must pay more careful attention to what precisely is vindicated by successful science. (shrink)

В статті послідовно обгрунтовано твердження про позаконтекстуальний характер метафізичного знання. Доведено, що метафізика як знання граничного рівня абстракції детермінує контекст, що надає їй статус чистої теорії про універсальні сутнісні основи існування та пізнання світу. Також метафізика як спекулятивний рівень граничних абстракцій визначає загальний контур реалізації та здійснення культури, від конкретно-історичного тлумачення яких залежить зміст культурного простору існування людини. Висловлено гіпотезу, що метафізика культури акцентує константні принципи специфіки людського буття, а ефективність та дієвість рефлексії феномену культури здійснюється шляхом визначення основоположного для (...) певної епохи діалектичного протиріччя. Відповідно, метафізика є вираженою смисловою конструкцією культури, яка продукує певний тип мислення, пам’яті та ідентифікації, тобто суб’єктивності; та соціальності як етико-аксіологічної моделі взаємодії з Іншим. Аргументовано, що класична метафізика з моменту її виникнення і протягом усього довгого, змістовного та продуктивного існування є своєрідною орієнтацією у просторі. Автор доводить, що культура – це збір простору в інтелігібельній конструкції, специфічний характер людського буття у Всесвіті, спосіб перебування людини у світі. Простір у метафізиці культури означає область локалізації «Его» і поле трансценденції одночасно. Аргументовано, що метафізика через простір культури дозволяє емпірично відчувати Всесвіт як Єдине, припускати наявність сенсу. Визначено поняття метафізики культури як сфери філософського дослідження феномену культури в її граничних, позадосвідних, сутніснісних принципах історичного розвитку та смислових трансформацій. На основі проведеного аналізу автор резюмує визначення феномену культури як специфічно людського способу освоєння простору та підкорення часу, а свідомості - як топології рефлексивних практик. (shrink)

(2013). What Shall We Do with Analytic Metaphysics? A Response to McLeod and Parsons. Australasian Journal of Philosophy: Vol. 91, No. 1, pp. 179-182. doi: 10.1080/00048402.2012.762029.

Van Inwagen's General Composition Question (GCQ) asks what conditions on an object and its constituents make the object a whole that these constituents compose, as opposed to an object linked to the constituents by a relation other than composition. The answer is traditionally expected to cite no mereological terms, to hold of metaphysical necessity and to be such that no defeating scenarios can be conceived (e.g., a scenario in which the conditions are met but the constituents fail to genuinely compose (...) the object). While not all writers agree on setting these high expectations on the principles that constitute answers to the GCQ (Hawley 2006), there is a yet unsettled issue concerning the principles’ naturalistic accreditation: Could putative principles be constrained and informed by advanced physical knowledge? Arguing positively, we outline two styles of principles worthy of naturalistic authority. In an explorative spirit, we notice that each style incurs certain costs. First, the principle in question may fail some of the above expectations set in an aprioristic context. Second, it may require a specific meta-theoretic understanding of what it takes to achieve naturalistic accreditation. Finally, it may address the GCQ “piecemeal” and fail to generalize to objects of all physical sorts.1. (shrink)

This paper aims to better motivate the naturalization of metaphysics by identifying and criticizing a class of theories I call ’free range metaphysics’. I argue that free range metaphysics is epistemically inadequate because the constraints on its content—consistency, simplicity, intuitive plausibility, and explanatory power—are insufficiently robust and justificatory. However, since free range metaphysics yields clarity-conducive techniques, incubates science, and produces conceptual and formal tools useful for scientifically engaged philosophy, I do not recommend its discontinuation. I do recommend, however, ending the (...) discipline’s bad faith. That is, I urge that free range metaphysics not be taken to have fully satisfactory epistemic credentials over and above its pragmatic ones. (shrink)

Scientific realism is typically associated with metaphysics. One current incarnation of such an association concerns the requirement of a metaphysical characterization of the entities one is being a realist about. This is sometimes called “Chakravartty’s Challenge”, and codifies the claim that without a metaphysical characterization, one does not have a clear picture of the realistic commitments one is engaged with. The required connection between metaphysics and science naturally raises the question of whether such a demand is appropriately fulfilled, and how (...) metaphysics engages with science in order to produce what is called “scientific metaphysics”. Here, we map some of the options available in the literature, generating a conceptual spectrum according to how each view approximates science and metaphysics. This is done with the purpose of enlightening the current debate on the possibility of epistemic warrant that science could grant to such a metaphysics, and how different positions differently address the thorny issue concerning such a warrant. (shrink)

Truthmaker theorists typically claim not only that all truths have truthmakers (Truthmaker Maximalism), but also that there is some enlightening metaphysical theory to be given of the nature of those truthmakers (e.g. that they are Armstrongian states of affairs, or tropes, or concrete individuals). Call this latter thesis the "Material Theory Thesis" (it is the thesis that there is some true material theory of truthmakers). I argue that the Material Theory Thesis is inconsistent with Truthmaker Maximalism.