У статті виокремлено два підходи до визначення лінгвістичних умов появи і функціонування міфу. За першого підходу припускають, що міф є проявом несвідомого (М. Мюллер) або свідомого (Е. Кассирер, Р. Барт) викривлення мови. Міф є неусувним, адже неусувною є мовна презентація фактів світу, яка не буває досконалою. На думку прихильників свідомої міфологізації мови, ці викривлення здійснюються задля політичного впливу. На філософію покладається завдання протистояти такому викривленню, а отже, і міфотворчості загалом. Цей підхід видається спрощеним, оскільки міф тут ототожнюється з лінгвістичною формою (...) його поширення, редукується до аналізу спотворень мовної презентації. При цьому втрачаються психологічні і гносеологічні передумови міфу, його унікальний статус у житті спільнот. Умови для розроблення другого підходу виникають через критику класичної раціональності низкою впливових мислителів, що підважили віру в ексклюзивну здатність дискурсивної мови презентувати істину (Ф. Ніцше, Л. Вітґенштайн, М. Гайдеґґер). Згідно з другим підходом, міф зароджується і продовжує існування через неспроможність логосу презентувати деякі важливі аспекти реальності, передовсім її екзистенційний вимір (П. Тілліх, Г. Блюменберґ, Л. Гатаб, К. Морґан). В такому разі міф і логос стають альтернативними та водночас тісно пов’язаними лінгвістичними способами презентувати істину. Логос (мова науки) презентує передовсім абстрактні каузальні зв’язки сутностей. Водночас міфічні оповіді краще за науку здатні презентувати таємниці походження і існування, створювати ціннісну ієрархію для спільнот. (shrink)